Інформація - одне з фундаментальних понять курсу.

Якщо для вивчення понять алгоритму та комп'ютера вже створено певну методику, то, як свідчить практика, поняттю інформації вчителі майже не приділяють уваги. Оскільки за програмою поняття інформа­ції вивчається на перших уроках, то часто в шкільній практиці воно пояснюється формально або зовсім опускається. Крім того, деякі вчите­лі вважають, що курс інформатики повинен починатися не з вивчення теоретичних питань, а з практичної роботи за комп'ютером, і відпо­відно будують шкільний курс. Сьогодні методичною проблемою є також побудова уроків, присвячених формуванню поняття інформації, відсутність відповідної системи завдань та вправ, методичної літера­тури з цього питання.

У більшості навчальних посібників з інформатики багато говорить­ся про комп'ютери, алгоритми, програмні засоби, методи розв'язування задач з використанням комп'ютера, але майже нічого про поняття ін­формації. Тим самим створюється уявлення, що інформація — це дещо очевидне та невизначене, і говорити про це довго і систематично не слід. Разом з тим поняття інформації є ключовим — зв'язує різні теми курсу. Курс інформатики — це насамперед вивчення властивостей інформації, методів і засобів її пошуку, збирання, зберігання, опрацювання, подання, передавання, коректного використання.

Процес ознайомлення учнів з поняттям інформації можна поділити на такі етапи:

1.        Введення понять інформації і повідомлення.

2.        З'ясування взаємозв'язків між поняттями інформації і повідом­лення.

3.        Формування уявлень про носії інформації.

4.        З'ясування питань про способи подання інформації.

5.        Формування уявлень про види інформації.

6.        З'ясування питань про оцінювання і вимірювання інформації, про шум та взаємоперетворення інформації і шуму.

7.        Формування уявлень про кодування повідомлень, за допомогою яких передається інформація.

8.        З'ясування властивостей інформації.

9.        Формування уявлень про інформаційні процеси.

Поняття інформації в курсі інформатики є одним із вихідних. На ньому базуються такі поняття інформатики, як знак, знакова система, мова, письмо, повідомлення, алгоритм, інтерпретація повідомлення, подання повідомлень, передавання повідомлень, шум, дезінформація та інші. Ознайомити учнів з поняттям інформації доцільно на перших уро­ках курсу. Це дозволить аргументовано розкрити зміст навчального предмета інформатики, ознайомитись з його завданнями. Основні мето­ди вивчення цього матеріалу — індуктивний за логікою, за джерелами подання інформації — пояснювально-ілюстративний, за ступенем самостійності учнів — репродуктивний. Поняття інформації належить до основних і не визначається через простіші поняття.

Зрештою вчитель повинен пам'ятати, що немає відповіді на запитан­ня — що таке інформація. Інформація — лише одна зі сторін відобра­ження навколишньої дійсності нервовою системою живого організму, свідомістю людини. Тому вводити поняття інформації слід конкретно-індуктивним способом, за допомогою наочних, добре знайомих учням прикладів.

Розглянемо деякі з них.

§          Обмін повідомленнями між людьми здійснюється за допомогою:

а)       світлових сигналів та різних зорових образів;

б)       сукупностей певних знаків (письмо) — книжки, газети, журнали, графічні схеми тощо;

в)       технічних засобів (різні поєднання звукових та світлових сигналів) — радіо, телебачення, телеграф, телефон тощо;

г)        звукових сигналів — мова, музика тощо;

д)       зорових образів — художні твори, кінофільми, відеофільми, графіка тощо.

При цьому одна людина або група людей «породжує», ство­рює початкові сигнали в певній послідовності, інша — по-своєму сприймає цю сукупність.

§          Обмін відомостями у тваринному світі відбувається також за допомогою звукових і світлових сигналів — крики тривоги, заклику, погрози, зміна забарвлення, запаху, пози тощо.

§          Передавання ознак від клітини до клітини, від організму до організ­му відбувається за допомогою сукупності генів, які зберігають відо­мості про склад, будову та характер обміну речовин в організмі.

§          Обмін сигналами між людиною та автоматом відбувається за допомогою певної сукупності впливів світлових, звукових, елек­тричних та інших сигналів.

Доцільно запропонувати учням до кожного з виділених пунктів навести конкретні приклади та дати відповіді на запитання: скільки об'єктів можна виділити в наведених прикладах? Що характерно для кожного з виділених об'єктів? Який зв'язок існує між об'єктами, про які йдеться? За допомогою яких засобів передають сигнали чи відомості?

Порівнюючи приклади, учні під керівництвом учителя повинні виді­лити в них спільні суттєві та несуттєві ознаки. Суттєві: розглядається як мінімум дві системи. Одна система «породжує» деяку сукупність сигналів, відомостей, впливів; інша — приймає. Несуттєві: спосіб подання сукупності повідомлень; склад (якісний та кількісний) систем, які видають та сприймають сукупність сигналів.

Потім доцільно підвести підсумок: під повідомленням розуміють вплив на нервову систему живого організму деякої сукупності сигналів, подразників, яка може бути подана різними способами залежно від систем, які її видають та сприймають.

Термін «інформація» походить від латинського informacio, що озна­чає роз'яснення, виклад, обізнаність.

Учитель не повинен намагатися дати точне означення цього поняття і записати його. Він лише звертає увагу на те, що інформація є первин­ним і неозначуваним поняттям, та роз'яснює деякі його властивості.

Особливість цього поняття в тому, що воно використовується в усіх без винятку сферах: філософії, природничих і гуманітарних науках, біології, медицині і психології, фізіології людини і тварин, соціології, техніці, економіці, повсякденному житті. Тому конкретне тлумачення елементів, які пов'язані з поняттям «інформація», залежить від методів конкретної науки, мети дослідження, конкретної ситуації, моменту часу або просто від життєвого досвіду людини чи навіть її психічного стану.

Інформацію з навколишнього середовища людина сприймає орга­нами чуття.

1)                                    органи зору (світле, темне, червоне, жовте, яскраве тощо);

2)                                    органи слуху (окремі звуки, музика, голос людини, шум вітру, плюскіт води, гудіння мотора, голоси тварин та птахів тощо);

3)                                    органи нюху (запахи містять інформацію про їх джерела та характер цих джерел);

4)                                    органи дотику  (відомості  про температуру тіла,  шорсткість поверхонь, жорсткість матеріалу, щільність речовини та інші властивості деякого предмета людина може здобути, доторкаючись до предмета безпосередньо або за допомогою деяких при­ладів, оцінити його вагу тощо);

5)                                    інформацію про смакові якості тих чи інших речовин (гірке, кис­ле, солодке, солоне тощо) людина одержує через органи смаку;

6)                                    інформацію про склад речовини — в результаті хімічних аналі­зів, взаємодії речовин з навколишнім середовищем тощо.

Доцільно запропонувати учням самостійно навести приклади об­міну інформацією між людьми, одержання інформації людиною з навколишнього середовища, при цьому доцільно ставити запитання про способи подання та передавання інформації від дорослих до дітей в процесі гри, харчування, навчання; навести приклади засобів збе­рігання та передавання інформації (навколишнє середовище, різні тех­нічні засоби, книжки, кінофільми, магнітні стрічки, телеграф, пошта тощо) і способів подання і передавання інформації, способів аналізу вхідних даних і синтезу на основі аналізу нової інформації, нових знань про навколишній світ.

Навчальні задачі з цієї теми в основному повинні сформувати від­ношення до поняття інформації як до поняття, яке лежить в основі сучасної інформаційної картини світу, хоч і не має точного означення.

Вивчення цієї теми, відповідні цілі і завдання потребують обго­ворення з учнями можливих проявів дійсності, відповідного проблем­ного діалогу. Основна мета — сформувати в учнів поняття, найбільш адекватне науковому сприйманню та поясненню реалій навколишнього світу.

Учителеві доцільно добирати нерепродуктивні запитання та завдан­ня, наприклад, такі:

1.                                          Чи є для вас інформацією повідомлення, які містяться в Амери­канській національній науковій бібліотеці? Чому?

2.                                          Чи є інформацією нерозшифровані послання? Чому?

3.                                          Чи одержуєте ви інформацію при повторному читанні книжки, підручника?

4.                                          Чи однаково багато інформації в пачках по 100, 1000, 10000 одних і тих самих книжок? Одних і тих самих оголошень?

Такі завдання сприяють кращому розумінню учнями того факту, що означення поняття інформації не існує і взагалі немає відповіді на запи­тання — що таке інформація. Пошук відповідей на подібні запитання потребує дискусій і, як правило, проходить у вигляді проблемного діалогу. Розгляд таких завдань має не лише світоглядне значення, а й суттєву і важливу прикладну спрямованість, оскільки формує вміння працювати з поняттями.

Таким чином, поняття інформації і повідомлення доцільно ввести на деяких конкретних прикладах, не намагаючись дати означення.

Важливо, щоб учні зрозуміли на інтуїтивному рівні відмінність між поняттями інформації і повідомлення.

Інформацію передають за допомогою повідомлень.

Повідомлення передають за допомогою послідовності сигналів від джерела до приймача інформації. Середовище, через яке здійснюється передавання сигналів від джерела до приймача, називають каналом зв'язку.

Повідомлення можуть бути усними, письмовими чи організованими якимось іншим чином. Прикладами повідомлень є: показання вимі­рювального пристрою, дорожні знаки, текст телеграми, розповідь опо­відача, відповідь учня тощо.

Учителеві доцільно звернути увагу учнів на те, що не існує взаємно-однозначної відповідності між інформацією і повідомленням: одну і ту саму інформацію можна передати за допомогою різних повідомлень. І навпаки, одне і те саме повідомлення може нести різну інформацію залежно від того, як інтерпретують (тлумачать) повідомлення різні люди чи одні й ті самі люди за різних обставин, щодо якого предмета (властивостей) досліджується той чи інший об'єкт (явище природи) деяким суб'єктом (людиною). Це твердження вчителеві необхідно пояс­нити за допомогою достатньої кількості наочних прикладів.

§          Про  місце,  де дозволяється  переходити  вулицю  пішоходам, можна повідомити написом на спеціальному щиті «Перехід», або пофарбувавши місце переходу на дорозі білими смугами, або встановивши спеціальний дорожній знак.

§          Слова «хороша погода» можуть означати і сонячну погоду, і дощову, і теплий літній день, і морозний зимовий. Слова «най­краща пора року» для одних людей можуть означати весну, для інших осінь, ще для інших — літо або зиму.

§          Слово «голова» може означати реальну голову людини чи твари­ни або зображення голови, або людину, якщо це голова зборів, або мати значення, як у виразі «хліб — усьому голова».

§          Кивок головою згори донизу в українців є знаком згоди, а в бол­гарів — знаком заперечення.

§          Оливова гілка — знак миру.

§          Один і той самий метал можна досліджувати на придатність для виготовлення посуду, прикрас, на стійкість проти окислю­вання (іржавіння), на крихкість, на придатність до кування, на температуру плавлення, електропровідність тощо. Тому, наприк­лад, повідомлення «алюміній» за різних обставин може мати різний зміст залежно від того, які властивості металу цікавлять дослідника.

§          Сигнали машини швидкої допомоги для людини, яка на неї чекає, очевидно означають щось зовсім інше (що саме, напевне не може сказати ніхто, крім цієї людини), аніж для людини, яка випадково перетинала шлях авто чи просто побачила цю машину на вулиці.

Разом з тим учні повинні розуміти, що є ціла низка різноманітних повідомлень, команд, вимог, правил вуличного руху, правил техніки безпеки, правил поведінки, моралі, етики, законів суспільного життя, стосовно яких розбіжність тлумачень і відповідної поведінки дуже небажана, а часто і неприпустима.

Іноді за попередньою домовленістю з адресатом повідомлення навмисне конструюють так, щоб інформація, яку воно несе, була доступна лише адресатові. Сторонні люди на таке повідомлення або не звернуть уваги, або нададуть йому зовсім іншого тлумачення.

Оскільки кожна людина в одному і тому самому повідомленні бачить свою інформацію, по своєму його тлумачить, то краще говорити про носії повідомлень, а не про носії інформації, оскільки інформація в одному і тому самому повідомленні може бути різна.

Особливої уваги потребує поняття шуму. Необхідно, щоб учні зро­зуміли такі положення:

1.        Якщо повідомлення не несе корисної інформації, тоді воно несе шум.

2.        Інформація може перетворюватися на шум, і навпаки, шум може перетворюватись на інформацію.

Засвоїти ці положення учням допоможуть приклади.

§          Досить часто різні розповіді про ліки та відповідні оголошення і описи на телебаченні, радіо, на рекламних щитах не приверта­ють уваги глядача і не несуть для нього корисної інформації, тоб­то несуть шум. Однак, може трапитись, що багато разів бачене оголошення чи опис раптом приверне увагу глядача і він знайде в ньому корисну інформацію, наприклад в описах ліків в разі за­хворювання. В такий спосіб шум перетворюється на інформацію. Після цього це повідомлення знову перестане нести корисну для глядача інформацію: інформація знову перетворюється на шум.

§          Якщо кілька разів повідомляється про одну і ту саму таємницю, то перше повідомлення несе інформацію, а наступні такі пові­домлення для однієї і тієї самої людини — шум. У такий спосіб інформація  перетворюється  на шум.   Навпаки,  якщо якомусь повідомленню спочатку не надавали значення і вважали, що воно не несе корисної інформації, а пізніше в цьому повідомленні виявили корисну інформацію, то в такий спосіб шум перетво­рюється на інформацію. Доцільно зауважити, що з'ясування сутності всіх зазначених понять та термінів потребує наведення значної кількості прикладів. Причому, як свідчить практика, приклади повинні бути наочними, тобто вчителю потрібні відповідні малюнки або, для підвищення мотивації та інтересу учнів, можна зробити з потрібних малюнків комп'ютерну презентацію за допомогою засобів типу MicroSoft Power Point та запропонувати учням, переглянувши її, зробити відповідні висновки.

На наступному етапі ознайомлення учнів з поняттям інформації доцільно ввести поняття мови. Розповідь учителя можна побудувати так.

Повідомлення подають певною мовою. При цьому повідомлення може мати вигляд деякої послідовності знаків, жестів, нотного запису, живописного твору, музичного твору, звукозапису, відеозапису, кіно­фільму. Існує досить багато різних мов — мови різних народів, мова глухонімих, мова сигнальників на кораблях, мова спілкування двох людей, які не знають рідної мови один одного. Знаками можуть бути різні зображення, жести, кивання і похитування головою, кліпання очима, різні рухи рук, пальців, прикраси. Часто погляд, вираз обличчя може сказати набагато більше про душевний стан людини, ніж бага­тослівні речення.

Поняття мови не обмежується випадком спілкування між людьми, воно використовується і у випадку порівняно високо розвинених форм спілкування між іншими живими істотами. Так, можна говорити про мову орієнтації бджіл, мову спілкування птахів, звірів (крики тривоги, заклику і загрози, різноманітні рухи, пози тощо).

Можливість переходу від одного способу подання інформації до іншого необхідно проілюструвати на конкретних прикладах. Подання однієї і тієї самої інформації за допомогою різних наборів символів та переходу від одного набору до іншого, наприклад від текстового пові­домлення до графічного тощо.

Важливим є розуміння того, від чого залежить подання інформації саме обраною мовою і в яких випадках одне і те саме повідомлення подається різними мовами.

Як правило, подання повідомлення добирається так, щоб його пе­редавання було якомога швидшим і надійнішим, а його опрацювання було якомога зручнішим для адресата. Тому часто до текстів додають уточнюючі малюнки, схеми, фотографії, і навпаки, до малюнків, схем, фотографій — пояснювальні тексти.

Важливо також, щоб повідомлення за можливості було коротшим, тобто його можна було якомога швидше прийняти і опрацювати, і, ра­зом з тим, за його допомогою можна було передати якомога більше ін­формації. До такого типу повідомлень відносяться, як правило, графічні образи з відповідними короткими текстовими поясненнями — геогра­фічні карти, схеми, креслення, таблиці, діаграми, спеціальні коди тощо.

З поняттям носіїв повідомлень учні зустрічаються протягом освоєн­ня всієї практичної частини шкільного курсу інформатики. При цьому доцільно описово ввести поняття носія повідомлень, звернути увагу учнів на існування довгоіснуючих і недовгоіснуючих носіїв повідомлень та окремо виділити носії, які використовуються при роботі з комп'ю­терною технікою.

Важливо, щоб учні розуміли, що виникнення поняття носія повідом­лень спричинилося необхідністю зберігати та передавати інформацію між людьми на відстані та через різні проміжки часу, навіть між дале­кими поколіннями людей. Необхідність передавання і зберігання пові­домлень виникла давно — відколи існують люди. Колись повідомлення зберігали на камінні — наскальні малюнки, клинописи тощо.

Учитель може побудувати мотивацію введення поняття носія пові­домлень таким чином.

Зростаючі потоки повідомлень, необхідність зберігання їх у великих обсягах сприяли розробці і застосуванню носіїв повідомлень, що забез­печують можливість довготривалого їх зберігання в досить компактній формі. Носій — фізичне середовище, в якому зберігаються повідомлення. Прикладами носіїв для тривалого зберігання повідомлень можуть бути: камінь, дерев'яна чи металева поверхня, папір, фото- і кіноплівка, магнітна, аудіо та відеоплівка, магнітні та оптичні диски тощо.

Особливе значення має подання повідомлень на довгоіснуючих носіях. Таке подання називають письмом. Прикладом може бути послі­довність друкованих чи рукописних знаків, що сприймаються зором, письмо, що сприймається на дотик сліпими. Фіксація зображень, наприклад в кіно, також є письмом. Листи і газети — один із найдавні­ших прикладів передавання інформації через записи на довгоіснуючих носіях. Сьогодні, крім паперових та інших поверхонь, для подання повідомлень використовують магнітні плівки і диски, світловідбиваючі поверхні (лазерні диски), електронні схеми та інші пристрої.

Прикладами повідомлень на недовгоіснуючих носіях є повідомлен­ня, що передаються телефоном, жестами.

Носії інформації можна розрізняти не тільки за матеріалом, із якого вони виготовлені, а й за способом їх виготовлення (наприклад, руко­писні, машинописні), за специфікою призначення (мікрофотокопії, креслення, книги для сліпих, надруковані шрифтом Брайля).

Для засвоєння поняття носія повідомлень доцільно запропонувати вправи на визначення носія повідомлень при різних способах їх подання, передавання і зберігання: задача з математики, картина, опера, радіопередача, телевізійна передача, аромат квітки, смак лимону тощо. Слід мати на увазі, що поняття носія повідомлень є важким для учнів, особливо, якщо мається на увазі не матеріальний предмет, а наприклад, хвиля (електромагнітна, акустична), стан речовини тощо.

Оскільки немає відповіді на запитання про те, що таке інформа­ція, то й запитання про кількість інформації (багато інформації, мало інформації) та одиниці вимірювання інформації слід визнати неко­ректними.

Питання вимірювання інформації викликає дискусії серед методис­тів, учителів. Багато авторів підручників з інформатики пропонують вводити поняття кількості інформації через біти і байти, забуваючи, що, по суті, мова йде про довжину двійкового коду повідомлення, а не про кількість інформації, яку несе таке повідомлення.

Для з'ясування цих питань доцільно розглянути приклади на зразок поданих:

1.        Чи містить книжка, яка довго була у користуванні, стільки ж інформації, скільки така сама нова?

2.        Чи несе кам'яна брила масою 3 т для археологів стільки ж інфор­мації, скільки її якісний фотознімок у журналі?

3.        Коли радіостанція передає останні новини, то чи одну й ту саму інформацію одержують усі люди, які слухають радіопередачу?

4.        Чи завжди на магнітній дискеті зберігається однакова кількість інформації, якщо відомо, що на дискеті завжди зберігається двій­ковий код завдовжки   1,44 мегабайт, який визначає місткість (ємність) дискети?

5.        Чи однакова кількість інформації зберігається в книжці? в пачці з 10 таких книжок? в пачці із 100 книжок?

6.        Якщо один і той самий текст записати підряд 6 разів, чи збіль­шиться в 6 разів при цьому кількість інформації в такому пові­домленні?

7.        Чи залежить кількість інформації в слові від того, в якому поряд­ку розташовані літери (наприклад, в словах кумач і чумак)?

8.        Чи залежить кількість інформації в реченні від того, в якому порядку розташовані слова?

9.        Після архівування повідомлень, довжина двійкового коду пові­домлення  суттєво  зменшується.  Чи  зменшується  при  цьому кількість інформації, яку несе код повідомлення?

10.     Яку інформацію несе повідомлення «Нам з ним повезло»? Про що тут ідеться?

Аналізуючи такі приклади, можна зробити висновок, що потужність радіосигналу, вага носія повідомлення і подібні їх характеристики не можуть служити оцінкою інформації, яка переноситься за допомогою сигналів.

Наприклад, довжину текстового повідомлення природно вимірю­вати кількістю літер, довжину повідомлення, що передається за до­помогою двох знаків «крапка» і «тире» (азбука Морзе) — кількістю таких знаків у повідомленні і т. д. Так у повідомлені «коса» — 4 літери, але яку саме інформацію несе таке повідомлення, не завжди зрозуміло.

При зберіганні на носіях повідомлення займає певне місце. Саме на це необхідно звернути увагу учнів. Тому цілком коректним є питання про величину (кількість знаків, довжину тексту, площу графічного зображення тощо) повідомлення та відповідні одиниці вимірювання.

Під час роботи з комп'ютером одиниці вимірювання ємності запа­м'ятовуючих пристроїв (тобто одиниці вимірювання довжини двійко­вого коду) прийнято називати словами біт, байт, Кб, Мб, Гб, Тб тощо і за їх допомогою порівнювати, який обсяг в запам'ятовуючих при­строях займають повідомлення. При цьому можна повідомити учням, що байт — це довжина повідомлення на електронному носієві, яке міс­тить лише одну літеру чи інший знак, які використовують при поданні звичайних текстів. Кілобайт (Кб) — це довжина повідомлення близько 1000 літер, мегабайт (Мб) — близько 1 000 000 літер. Учителю доцільно навести приклади, за допомогою яких учні зможуть з'ясувати, що в одному і тому самому за обсягом запам'ятовуючому пристрої можуть зберігатися різні за типом повідомлення.

Наприклад, в 1000 Мб можна розмістити:

•    50 000 сторінок тексту;

•     150 кольорових слайдів високої якості;

•     1,5-годинний аудіозапис промови політичного діяча;

•     10-хвилинний стереомузичний фрагмент, записаний на CD;

•     15-секундний фільм високої якості запису;

•    протоколи операцій з банківськими розрахунками за 1000 років.

Крім того, необхідно пояснити учням, що інформація може оціню­ватися людьми з різних точок зору — за змістом, за важливістю. Тут необхідно дати уявлення про те, що інформація, яку несе повідомлення, залежить від того, як буде аналізуватися повідомлення і як на основі такого аналізу буде синтезуватися нова інформація. З одного й того самого повідомлення, одного і того ж запису, малюнка, із аналізу од­ного і того самого предмета, явища різні люди можуть зробити зовсім різні висновки (різний аналіз), тобто одержати різну інформацію, про­водячи синтез результуючої інформації за різними правилами, залежно від того, на базі якої інформації виконується аналіз вхідної та синтез нової інформації.

Слід зазначити, що довжина повідомлення, яку можна визначити тривалістю його передавання чи приймання, чи кількістю знаків, які воно містить, чи ще якимось чином, нічого не говорить про те, багато чи мало корисної інформації несе повідомлення, чи воно несе лише шум. Іноді повідомлення, що передається за допомогою лише одного знака, може нести набагато більше корисної інформації, ніж інше пові­домлення, що передається за допомогою великої кількості знаків.

Наприклад, важко сказати, яке з трьох повідомлень «ж-ж-ж-ж», «ж-ж-ж-ж-ж-ж», «ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж» несе більше інформації і якої саме. Неясно також, яку інформацію несуть повідомлення 2*2=5, 2+2=10.

Якщо повідомлення надто довге і містить велику кількість знаків, воно може бути не сприйнятим, а інформація, яку воно несе, найімовір­ніше стане шумом.

Наприклад, якщо одразу намагатися викласти велику кількість фактів, то очевидним буде прохання «Не поспішайте і розповідайте все по порядку з самого початку».

Якщо одразу прочитати весь підручник з математики, то швидше за все при цьому буде здобуто набагато менше корисної інформації, ніж під час поступового його вивчення.

З іншого боку, не всяке повідомлення доцільно і можливо ділити на частини і не на довільні частини можна ділити повідомлення. Залежно від того, на які частини буде поділене повідомлення, воно може набути зовсім різних тлумачень. Наприклад, слова із вірша Тараса Григоровича Шевченка

«Тут пана немає,

Усі ми однако на волі жили!»

як єдине ціле мають зміст, що значно відрізнявся б від змісту роз'єд­наних частин.

Аналогічно слова із вірша «Жорна» Василя Симоненка «Каміння клацало зубами в жорнах» як єдине ціле справляють враження від­мінне від того, яке було б, коли б слова подати відокремленими одне від одного.

Аналогічно відокремленим одне від одного словам «козацька чайка», «чумацький шлях», «морський язик» буде надано зовсім іншого тлумачення, ніж вказаним словосполученням.

 

Нарешті, одні і ті самі слова чи сполучення слів можуть мати різні значення. Наприклад, слова «виглядати», «замок», «журавель», «час» можуть набувати зовсім різних значень залежно від контексту.

Для закріплення понять інформації, повідомлення, шуму, мови, носіїв інформації, подання та вимірювання інформації можна запропо­нувати виконати учням вправи та відповісти на запитання:

1.        Що означає повідомлення у вигляді чобота, вивішеного над дверима крамниці?

2.        Якщо над яром вигукнути слово «луна» і у відповідь почути відлуння — слово «луна», чи одержується при цьому якесь повідомлення? Якщо так, то яке? Про що?

3.        Чи  однакову  інформацію несуть  повідомлення  «+»  і  «знак додавання»?

4.        Чи однаково сприймають різні люди одне і те саме повідом­лення? Наведіть приклади.

5.        Наведіть приклади, коли повідомлення має різний зміст залежно від того, які властивості об'єкта, про який повідомляється, цікав­лять людину.

6.        Наведіть приклади повідомлень, команд, вимог, правил, законів, які повинні різними людьми за різних обставин тлумачитись однаково.

7.        Наведіть приклади повідомлень, зрозумілих тільки якійсь лю­дині, групі людей.

8.        Наведіть приклади, коли інформація перетворюється на шум, та навпаки — шум перетворюється на інформацію.

9.        Наведіть приклади різних мов, за допомогою яких можна подати повідомлення для різних людей.

10.     Чи існують мови для подання повідомлень через тварин? Наве­діть приклади.

11.     Чи існують мови для подання інформації через якийсь автомат? Наведіть приклади.

12.     Чи можна повідомлення передавати за допомогою технічних пристроїв? Наведіть приклади.

13.     Чи несе для вас інформацію фільм, який не вдалося переглянути?

14.     Чи є носієм інформації вакуум?

Учні повинні засвоїти поняття про різні види інформації. Одна із чинних класифікацій видів інформації відображена на схемі.

Інформацію можна класифікувати різними способами, і різні науки роблять це по-різному. Наприклад, у філософії розрізняють інформацію об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна інформація відображає явища природи та людського суспільства. Суб'єктивна інформація створю­ється людиною та відображає її бачення навколишнього світу.

Для криміналістики, науки, медицини, економіки суттєво, що інформація буває повною і неповною, істинною і хибною, вірогідною і невірогідною, вчасною і невчасною. Юристи розглядають інформацію як факти. Фізики розглядають інформацію як послідовність сигналів. Лінгвістика вивчає методи кодування і подання інформації мовними засобами.

У різних науках питання, пов'язані з інформацією, вивчаються з різних точок зору. Для інформатики основними є питання про пошук, зберігання, опрацювання, подання, передавання інформації (точніше, повідомлень).

В інформатиці та фізиці розрізняють сигнали неперервні і дискрет­ні (аналогові і цифрові). Людина звикла мати справу з аналоговою інформацією, що подається за допомогою аналогових сигналів, а обчис­лювальна техніка в основному працює з цифровою інформацією, що подається за допомогою дискретних сигналів.

Різноманітну інформацію із навколишнього середовища людина одержує через органи чуття: слух, зір, смак, нюх, дотик.

Світло, звук і тепло — це енергетичні сигнали, а смак і запах — це результат впливу хімічних сполук, в основі яких лежить енергетична природа. Наприклад, температура повітря, води, металу може змінюва­тися в певних межах неперервно і повідомлення про неї за допомогою термометра є неперервним сигналом, показання якого можуть набувати будь-яких значень між найменшим можливим і найбільшим можливим. Розміри зелених листків на одному дереві, висота звуків можуть змі­нюватись неперервно. Якщо ж діапазон (множину) можливих значень неперервного сигналу поділити на деякі інтервали і за показання термо­метра вважати лише, наприклад, нижні межі таких інтервалів, тоді повідомлення передаються за допомогою дискретної множини значень сигналу. Тобто, якщо різні кольори передавати за допомогою певних комбінацій цифр — номерів основних кольорів веселки, а різні звуки — за допомогою нот, то в такий спосіб аналоговий сигнал наближено можна подати за допомогою цифрового.

Музика, коли ми її слухаємо, передається за допомогою аналогових сигналів, але якщо її записати нотами, то за допомогою дискретних сигналів, оскільки всі ноти можна перенумерувати за допомогою дис­кретної множини чисел.

Відмінність між аналоговими та цифровими повідомленнями, перш за все, полягає в тому, що аналогові повідомлення — неперервні, а циф­рові — дискретні. Якщо сигнал неперервний, то між будь-якими двома значеннями аналогового сигналу існують і інші його значення, тоді як між двома найближчими значеннями дискретного сигналу інших зна­чень цього сигналу не існує.

Точніше, сигнал називається неперервним, якщо множина його значень неперервна, тобто якщо в як завгодно малому околі будь-якої точки такої множини знайдуться інші точки цієї множини; сигнал нази­вається дискретним, якщо множина його значень дискретна, тобто така, що для будь-якої точки такої множини знайдеться окіл (інтервал) ненульового радіуса (довжини), який містить цю точку і не містить жодної іншої точки.

Природа органів чуття людини така, що вони можуть сприймати аналогові сигнали. Багато пристроїв, які створені людиною, також призначені для вимірювання значень аналогових сигналів.

Телевізор — це аналоговий пристрій. Телевізор містить кінескоп, промінь якого неперервно переміщується по екрану. Чим сильніший промінь, тим яскравіше світить точка, в яку він потрапляє. Зміна сві­тіння точок проходить плавно і неперервно.

Монітор комп'ютера також схожий на телевізор, однак це пристрій цифровий. У ньому яскравість променя змінюється не плавно, а стриб­ками (дискретно). Промінь або є, або його немає. Якщо він є, то видно яскраву точку (білу чи кольорову). Якщо немає, видно чорну точку. Тому зображення на екрані монітора більш чітке, ніж на екрані телевізора.

Програвач грамплатівок — аналоговий пристрій. Чим більша висо­та нерівностей на звуковій доріжці, тим голосніше звучить звук, чим частіші нерівності, тим вищий звук.

Телефон — також аналоговий пристрій. Чим голосніше ми говоримо в трубку, тим вища сила струму, який проходить дротами, тим голос­ніший звук, який чує співрозмовник.

До цифрових пристроїв належать персональні комп'ютери — вони працюють із записами, що подаються в цифровій формі, через дискре­тні сигнали. Цифровими також є музичні програвачі лазерних компакт-дисків, тому музичні записи на компакт-дисках можна відтворювати на комп'ютері. Як правило, при поданні повідомлень в комп'ютері вико­ристовують лише два значення відповідних сигналів, тому такі сигнали називають двійковими, а послідовності значень таких сигналів, за допомогою яких подають повідомлення, називають двійковими кодами повідомлень.

Важливо, щоб учні розуміли, що, крім сприймання інформації за допомогою органів чуття при безпосередньому контакті з об'єктами зовнішнього світу, людина може зберігати, опрацьовувати інформацію, в результаті одержувати нові знання, нову інформацію і передавати її іншим людям за допомогою повідомлень. При цьому особливо важ­ливо, щоб інформація, яку несуть повідомлення, сприяла прийманню на її основі правильних рішень, вона повинна характеризуватися таки­ми властивостями, як вірогідність, повнота, актуальність, корисність, зрозумілість.

Практика свідчить, що обговорення теми «Властивості інформації» проходить зацікавлено і викликає жвавий інтерес учнів, якщо вчитель використовує під час пояснення частково-пошуковий метод на базі нетривіальних прикладів із життя.

Наведемо приклади пояснення властивостей інформації вчителем.

Однією із найважливіших властивостей повідомлень є їх вірогід­ність. Повідомлення вважається вірогідним, якщо воно не суперечить реальній дійсності, правильно її пояснює і підтверджується нею.

Так, наприклад, довгий час вважалося, що у центрі Всесвіту знахо­диться Земля, а Сонце обертається навколо Землі (геоцентрична модель всесвіту К. Птоломея). Однак така модель Всесвіту не узгоджувалася зі спостереженнями астрономів. У 1543 р. польський астроном М. Копернік на підставі аналізу результатів значної кількості спостережень довів помилковість геоцентричної моделі світу та вірогідність геліоцентрич­ної моделі, яка слугує науці і сьогодні.

Для підвищення надійності і вірогідності повідомлень та інфор­мації, яку вони несуть, їх дублюють, передають різними способами і у різних формах подання, перевіряють, звертаючись до різних джерел, дослідів, підтверджень через непрямі свідчення.

При цьому для того, щоб зробити правильні висновки (здобути інформацію, що має практичну цінність), набір повідомлень (показ­ників, характеристик, ознак) повинен бути достатнім, тобто якомога повнішим і вичерпним, з одного боку, а з іншого — містити якомога менше надлишкових, необов'язкових повідомлень (фактів, ознак, про­явів досліджуваного явища), тобто шуму, оскільки такий шум може призвести до неправильних висновків і прийняття на їх основі непра­вильних рішень.

Наприклад, якщо необхідно встановити про яку тварину йде мова, якщо сказано лише, що тварина ловить мишей, то для однозначного висновку наявних повідомлень явно недостатньо, оскільки мишей ловить і кішка, і лисиця, і їжак. Якщо ж додати, що тваринка має чотири лапи, ніс, очі, вуха, зуби, то таке додаткове повідомлення швидше за все несе лише шум.

Повідомлення, яке несе певну інформацію, має бути своєчасним, щоб інформація мала практичну цінність. Одне і те саме повідомлення «О 17.00 мультфільм «Як козаки куліш варили», одержане о 16-й год, несе зовсім іншу інформацію, ніж отримане о 18-й год.

Якщо людині розповідають щось, до сприймання чого вона ще не готова, наприклад звертаються англійською мовою раніше, ніж людина вивчила цю мову, то ця людина з почутого повідомлення винесе зовсім іншу інформацію (повідомлення є для такої людини незрозумілим), ніж це було б, коли б людина попередньо вивчила англійську мову.

Слід пам'ятати, що надто велика кількість повідомлень чи їх невчас­ність так само обеззброює людину, як і відсутність повідомлень.

Для прийняття правильних рішень повідомлення повинно бути повним. Зайві (надлишкові) повідомлення (зайва інформація, тобто шум) відволікають увагу і заважають швидко і вчасно знайти пра­вильне рішення і навіть можуть призвести до неправильних висновків і прийняття на їх основі неправильних рішень. Неповнота ж повідом­лень так само може призвести або до неправильних висновків, або до їх невчасності, оскільки доведеться втрачати час на пошуки уточнюючої інформації.

Наприклад, у різноманітних змаганнях намагаються дезінформу­вати суперника, надаючи з одного боку неповну інформацію про об'єкт, що його цікавить, а з іншого — багато сторонніх, схожих на правдиві, повідомлень, які навмисне організовано так, щоб суперник зробив неправильні висновки і прийняв на їх основі рішення, вигідні протилежній стороні. Так організовану інформацію, призначену для спантеличування суперника, називають дезінформацією.

Об'єктивну інформацію можна одержувати за допомогою нормально працюючих датчиків, вимірювальних приладів. Повідомлення об'єк­тивне, якщо воно не залежить від судження будь-кого.

Для систематизації знань зручно скористатися таблицею 1.1, в якій вказані властивості інформації та їх тлумачення.

Таблиця 1.1

 

   Не слід робити спроби дати учням найбільш повні та загальні відо­мості про властивості інформації. Необхідно чітко виділити та розме­жувати лише ті сторони цього поняття, на які буде спиратися подальше подання матеріалу, і які будуть використовуватися учнями в їх практич­ній діяльності.

Після пояснення властивостей інформації вчитель може запропону­вати в наступних прикладах визначити властивості інформації, яка в них зустрічається:

1.   Ви одержали пояснення щодо розв'язування деякої математичної задачі, але описане незнайомою мовою.

2.   Наступного дня комісія вивісила на дошці оголошень правильні розв'язання задач.

3.   Один перський цар, збираючись завоювати сусідню державу, звернувся до мудреця: «Що відбудеться, якщо я із своїм військом переправлюся через річку на кордоні держави?» Мудрець відпо­вів: «Повелителю, ти зруйнуєш велике царство». Задовольнив­шись таким прогнозом, завойовник переправився зі своїм вій­ськом через річку і був розгромлений військом суперників. У гніві він звинуватив мудреця в брехні, на що мудрець відповів: «Царю, а хіба твоє царство не було великим?».

4.   Наведіть приклади, коли на основі неповного повідомлення можна прийняти неправильне рішення. Наведіть такі приклади з історії.

5.   Яку властивість повідомлення характеризує «зіпсований» теле­фон, чутки, мисливські легенди?

6.   Наведіть приклади несвоєчасних повідомлень.

7.   Наведіть приклади неповних повідомлень.

8.   Наведіть приклади:

§          вірогідного, але необ'єктивного повідомлення;

§          об'єктивного, але невірогідного повідомлення;

§          повного, вірогідного, але некорисного повідомлення;

§          несвоєчасного повідомлення;

§          своєчасного, але незрозумілого повідомлення.

9.   Як можна тлумачити приказки:

На злодієві шапка горить. Пече рака.

Любиш кататися, люби і саночки возити? Які властивості повідомлень тут проявляються?

10.                             Які методи пошуку інформації використовував Шерлок Холмс у своїй роботі?

Матеріал про властивості інформації носить ознайомлювальний характер, тому не слід вимагати від учнів знання розгорнутих і фор­мальних означень, проте слід максимально спиратися на життєвий досвід учнів, їх інтуїцію.

Особливе місце у вивченні поняття інформація відіграють питання про інформаційні процеси. Основними інформаційними процесами є: пошук — збирання — зберігання — передавання — опрацювання — використання — захист інформації.

Приймаючи повідомлення, людина фіксує його в свідомості, не обов'язково заглиблюючись у його зміст, і таким чином не обов'язково одержуючи інформацію, яку несе повідомлення.

При цьому повідомлення поступають у вигляді деяких сигналів чи послідовностей сигналів, які сприймаються органами чуття людини (зір, слух, на дотик).

Сигнали — це умовні знаки, за допомогою яких звертають на щось увагу, повідомляють, передають розпорядження або проводять пере­говори, тобто передають повідомлення. Для подання сигналів (зокрема і на далекі відстані) використовують найрізноманітніші сигнальні засоби — світлові та звукові джерела (дорожні знаки, петарди, прожек­тори, радіомаяки, світлофори, димові шашки, прапорці, гудки, дзвінки, сирени, дзвони, ракети, сигнальні лампи, повідомлення голосом, по радіо, написи, тексти, плакати тощо).

Слід зауважити, що повідомлення не вважається прийнятим, якщо воно нанесене на деякий носій повідомлень, але відповідні сигнали не сприйняті органами чуття людини. Наприклад, якщо телеграфний апа­рат видрукував телеграму, але ніхто не звернув уваги на факт існування телеграми, то телеграму не можна вважати прийнятою.

Для передавання повідомлень люди здавна використовують різнома­нітні способи і засоби — сторожові вишки, сигнальні вогні, гінців, сплавляння носіїв повідомлень за течією рік.

В історію людства ввійшов подвиг грецького воїна, пов'язаний з передаванням повідомлення. 490 р. до н.е. після перемоги грецького війська над персами біля поселення Марафон, що знаходиться на від­далі 40 км. від Афін, до столиці відправили воїна, щоб передати повідомлення про перемогу. Воїн пробіг без відпочинку всю віддаль від Марафону до Афін. Прибігши до столиці, він вигукнув «Ми пере­могли» і впав мертвий. На честь цього подвигу і нині на Олімпійських іграх проводяться змагання з марафонського бігу.

Сьогодні повідомлення письмові, звукові, візуальні передають за допомогою сучасних засобів телекомунікацій (віддаленого зв'язку) — телеграфних апаратів, телефонного, радіо та супутникового зв'язку на будь-які віддалі.

Опрацювання повідомлень необхідне для виявлення інформації, яку вони несуть. При цьому повідомлення є інформаційними моделями процесів і явищ, описаних у повідомленнях. Слово «модель» означає образ, зразок, замінник, опис. Різні типи моделей часто використовують для опису та вивчення тих чи інших характеристик об'єктів навколиш­нього світу. Наприклад, глобус є моделлю земної кулі, географічна карта є моделлю деякої частини земної поверхні, відтворення в уяві перебігу подій, що вже відбулися — уявна модель перебігу подій, іграшковий автомобіль чи літачок — моделі справжніх автомобіля чи літака, опис якогось явища природи є описовою моделлю цього явища.

Вивчаючи різноманітні повідомлення, перевіряючи на їх основі можливі припущення, тобто здійснюючи аналіз повідомлень, з наявних повідомлень виводять різні твердження та їх обґрунтування, висновки, узагальнення, тобто здобувають інформацію, подаючи результати у вигляді нових повідомлень, нових правил, тверджень, виявлених за­кономірностей, здійснюючи таким чином синтез нових знань, нової інформації.

Для зберігання великих масивів повідомлень їх наносять на довго-існуючі носії (папір, дерев'яні, металеві і інші поверхні, кінострічки, магнітні стрічки і диски, лазерні диски). При цьому повідомлення відповідним чином впорядковують — за галузями знань (математика, історія, література, мистецтвознавство тощо), за мовами подання (англійська, іспанська, російська, українська), за алфавітом стосовно ключових слів (довідники, словники, енциклопедії), за типами повідом­лень і носіїв (для книжок — бібліотеки, для документів — архіви, для кінострічок — фільмотеки, для картин — картинні галереї, для історич­них пам'яток — музеї, для відеофільмів — відеотеки, для рідкісних чи особливо цінних документів і речей — спеціальні сховища).

Збирання повідомлень не є самоціллю. Щоб інформацію, яку несуть повідомлення, можна було використовувати, причому багатократно, їх необхідно зберігати.

Спосіб зберігання повідомлень залежить від їх носіїв. Сховища повідомлень можуть бути різноманітні:

•    бібліотеки, відеотеки, фонотеки, архіви, патенти, бюро, музеї, картинні галереї;

•    комп'ютерні сховища — бази і банки даних, інформаційно-пошу­кові системи, електронні енциклопедії, медіатеки.

Інформаційно-довідкова система — це сховище інформації, яке включає засоби введення, зберігання, захисту, пошуку і подання повідомлень.

Однією з найважливіших операцій з повідомленнями є пошук пові­домлень серед наявних, що містять принаймні якусь інформацію про ті чи інші явища, об'єкти, процеси. Пошук необхідних повідомлень невід­дільний від опрацювання наявних. Такий пошук здійснюється в довід­никах, енциклопедіях, архівах, словниках, журналах, книжках та інших засобах зберігання повідомлень за деякими ключовими словами. Це може бути назва твору, прізвище автора, коротка анотація до твору чи деякі слова з анотації. Разом з тим, знайти потрібне повідомлення серед величезної маси різноманітних повідомлень буває досить нелегко і без спеціальних засобів пошуку часто неможливо.

Існують ручні та автоматизовані методи пошуку інформації в сховищах.

Для пошуку і збирання повідомлень, що несуть потрібну інформа­цію, використовують різноманітні засоби і методи:

§          опитування;

§          спостереження, досліди;

§          експериментування (випробування);

§          анкетування;

§          консультації з фахівцями з питань, що вивчаються;

§          читання відповідної літератури;

§          перегляд відео, телепрограм;

§          робота в бібліотеках, архівах;

§          запити до інформаційно-довідкових систем.

Під час пошуку інформації основним є чітке усвідомлення, що потрібно шукати.

Наприклад, щоб встановити правильний діагноз захворювання, хворого опитують, оглядають, прослуховують, роблять різні аналізи і дослідження (вимірюють тиск, пульс, знімають кардіограму, томо­граму, зондують тощо).

Сучасний світ взаємозалежний, взаємозв'язаний. Неправильне чи зловмисне використання інформації в системах управління, зв'язку, ви­робничих та суспільних процесах може призвести до аварій, військових конфліктів, дезорганізації діяльності наукових центрів і лабораторій, краху банків і виробничих підприємств, соціальних криз тощо. Тому інформацію необхідно захищати від спотворювання, втрати, несанкціо­нованого доступу, зловмисного використання.

Розвиток промислового виробництва призвів до появи великої кіль­кості нових знань. Разом з тим виникла необхідність частину таких знань приховувати від конкурентів, захищати їх. Інформація сьогодні стала продуктом і товаром, який можна купувати, продавати, обмінювати.

Захистом інформації називають забезпечення неможливості:

§          доступу до інформації сторонніх осіб (несанкціонований, неле­гальний доступ);

§          незумисного або недозволеного використання, зміни чи руйну­вання інформації.

Будь-яка робота із записами потребує їх кодування. Як правило, повідомлення зберігаються у вигляді кодів. Кодування повідомлень — це подання їх за допомогою деякої послідовності знаків. Кодування — спо­сіб зберігання і передавання повідомлень, форма подання їх на носієві.

 Одне і те саме повідомлення можна кодувати по-різному.

 Однією з систем кодування є азбука. Можна кодувати і звуки. Одні­єю з таких систем кодування є ноти. Зберігати можна не тільки тексто­ву та звукову інформацію. У вигляді кодів зберігаються і зображення.

Якщо розглянути газетний малюнок через збільшувальне скло, то можна побачити, що він складається із світлих і темних точок. Коор­динати кожної точки можна запам'ятати у вигляді чисел. Колір кожної точки також можна запам'ятати у вигляді числа. Такі числа можна зберігати в пам'яті комп'ютера та передавати на будь-які відстані.

Для подання та опрацювання повідомлень у комп'ютері використо­вують двійкові коди, що подаються за допомогою лише двох символів — 0 i l, оскільки пристрої комп'ютера побудовані на елементах, що мають два стійких стани (які позначають через 0 та 1). Це дозволяє технічно реалізувати збереження і опрацювання повідомлень за допомогою комп'ютера.

Біт (англ. bit — двійкова одиниця) — найменша довжина двійко­вого коду (один двійковий розряд). Байт — це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових розрядів у байті до­рівнює 2⁸=256. Для кодування різних символів та для їх зберігання в запам'ятовуючих пристроях комп'ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією — ASCII (англ. American Standard Code for Information Interchange), який являє собою стандартну таблицю кодування знаків.

Одне і те саме повідомлення можна закодувати різними способами, тобто виразити різними мовами. За всю історію існування, люди ство­рили багато різних мов кодування:

•    розмовні мови;

•    мова міміки і жестів;

•    мова малюнків та креслень;

•    мова науки (математичні, хімічні, біологічні й інші символи та формули);

•    мова мистецтва (музики, живопису, скульптури);

•    спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для незрячих).

Питання опрацювання інформації є одним із основних для учнів. Важливо, щоб учні розуміли, що люди в своїй діяльності постійно зустрічаються з необхідністю опрацьовувати деяку інформацію. Чита­ючи книжку, розглядаючи предмети, людина опрацьовує, запам'ятовує, накопичує інформацію. Поштою, телефоном, по радіо та за допомогою інших засобів зв'язку люди обмінюються інформацією — передають якусь інформацію й одержують іншу. Розв'язуючи задачі, аналізуючи явища, люди опрацьовують інформацію: вхідні знання (умови задач) перетворюються на нові знання (розв'язки задач). Ніщо живе не може існувати та розвиватися, не зберігаючи свого генетичного коду, не сприймаючи інформацію від навколишнього середовища через органи чуття і не переробляючи її за допомогою нервової системи.

Проте мало навчитися зберігати інформацію, необхідно її опрацьо­вувати, здобувати нову інформацію та передавати її.

Зібравши інформацію за допомогою різних засобів, людина береться за її опрацювання і перетворення.

Одним із найефективніших сучасних засобів опрацювання пові­домлень є комп'ютер. За допомогою комп'ютера вхідні повідомлення опрацьовуються за певними правилами, які складаються користувачем. Застосування комп'ютера як інструмента для роботи з інформацією багатогранні та різноманітні. Його використання дозволяє працювати не тільки з відомими моделями об'єктів, а й допомагає їх вдосконалю­вати, а також створювати нові моделі об'єктів, що вивчаються в різно­манітних галузях людської діяльності.

Опрацювання повідомлень у комп'ютері здійснюється за строгими формальними правилами.

Можливості автоматичного опрацювання повідомлень базується на тому, що опрацювання повідомлень не завжди передбачає їх осмислення.

Так учні підводяться до поняття вхідних, вихідних і внутрішніх (проміжних) повідомлень, до поняття опрацювання повідомлень за допомогою автоматів. Необхідно виділити два аспекти:

1.   Приймання, опрацювання, зберігання та передавання повідом­лень людиною.

2.   Приймання, опрацювання, зберігання та передавання повідом­лень комп'ютером.

Важливо, щоб учні розуміли, що на основі аналізу повідомлень, який здійснюється за певними правилами (останні також являють собою повідомлення про те, як слід аналізувати повідомлення, що над­ходять) людина створює (синтезує) нову інформацію, яка може бути подана в різній формі. Питання про загальні правила аналізу повідомлень та інформації, яку вони несуть, та синтезу на основі такого аналізу нової інформації є настільки ж складними, як і питання про те, що таке інформація. Тут необхідно тільки довести до свідомості учнів розумін­ня того, що деякі види повідомлень, що подаються в спеціальній формі за певними правилами, може опрацьовувати (перетворювати) комп'ютер. Однак повідомлення про правила опрацювання повідомлень ма­шині повинна наперед задати людина. Машина може працювати тіль­ки за вказівками людини та опрацьовувати тільки такі повідомлення, які людина подає у формі, прийнятній для введення до пристроїв маши­ни, які призначені для введення та зберігання повідомлень. Аналізувати наявну інформацію і синтезувати (творити) нову інформацію (тобто відкривати нові закони, властивості тощо) може тільки людина.

Питання про синтез нової інформації на основі наявної так само складні, як і закони мислення людини. Тут доцільно обговорити з учня­ми питання про те, чи може машина мислити та підвести їх до чіткого переконання, що машина мислити не може. Вона спроможна лише з великою швидкістю опрацьовувати (перетворювати) великі обсяги повідомлень за правилами, які задаються людиною. Тобто машина діє на основі інформації, яка заздалегідь введена людиною до запам'ято­вуючих пристроїв — «придумати» щось нове вона нездатна.