Ср, 01.02.2023, 16:58
КАБІНЕТ ІНФОРМАТИКИ VLM
Вітаю Вас Гість
Меню сайту
Корисні посилання
Галузеві

Головна » FAQ [ Додати питання ]


Шетка Петр
Microsoft Windows Server 2003. Практическое руководство
по настройке сети. — СПб.: Наука и Техника, 2006. — 608 с: ил.
Русское издание под редакцией М.В. Финкова, О.И. Береэкиной


Как человеческое тело не обходится без сердца или футбольный матч без судьи, так и компьютерные сети не обходятся без сервера (или серверов). Сервер, таким образом, является сердцем подобной сети. Речь идет о главном компьютере (компьютерах), который может иметь разные функции от управления целой сетью до хранения данных, контроля выполнения заданий и исполнения функции печати. Чтобы сервер функционировал гак, как это от него ожидается, следует правильно установить и настроить его операционную систему.

Что, собственно, значит «сервер»?
Слово «сервер» означает не только главный компьютер, который хранит общие данные и управляет работой сети. Сервер — это в первую очередь перационная система, установленная на этом компьютере, а также различные службы и приложения, запущенные на нем и управляющие работой сети.
О каком компьютере можно сказать, что он является сервером? О том, на котором установлена соответствующая операционная система? О том, у которого есть соответствующее аппаратное обеспечение? Или о том, который используется как сервер?
Последний вариант и является правильным. Определение сервера очень просто: речь идет о компьютере, обслуживающем сеть, к которой он подключен (от слова „to serve« — обслуживать). Почти все современные операционные системы могут выполнять некоторые функции сервера.
От аппаратной конфигурации зависит мало: сегодня вы часто можете встретить обычные компьютеры, которые оснащены намного лучше, чем сервера (главным образом речь идет о быстродействии процессора и объеме жесткого диска). От чего же тогда зависит, является ли компьютер сервером или нет? Приведем небольшой пример.
Вы только что вернулись из отпуска, в течение которого наснимали множество фотографий своим цифровым фотоаппаратом. Придя на работу, вы сразу скопировали фотографии из фотоаппарата в компьютер. А поскольку вы хотите своими впечатлениями поделиться с коллегами, вы создаете общую папку с разрешением доступа из локальной сети, в которую помещаете свои фотографии. В этот момент ваш компьютер становится сервером для пользователей, обратившихся к этой папке. Кроме того, он выполняет и роль клиента, которую мы рассмотрим в следующей главе.
Такой тип сервера называют общим (файловым) сервером.
Однако следует иметь в виду, что, став общим сервером, ваш компьютер получит массу ограничений. С одной стороны, обычные операционные системы (не серверные), могут обеспечить доступ не более чем десяти пользователям одновременно. С другой стороны, может случиться, что, пока ваши коллеги будут рассматривать ваши фотографии, ваш компьютер будет настолько перегружен, что свои обычные функции он будет выполнять слишком медленно или не сможет выполнять вообще.
Чтобы устранить подобные неудобства, для серверов были разработаны специальные операционные системы. Они ориентируются на скорейшее предоставление услуг в сети, при этом использование компьютера в качестве обычной рабочей станции не подразумевается. Правда, пользователь все еще может работать непосредственно за этим компьютером, но графический интерфейс его будет сильно отличаться от привычного интерфейса рабочих станций.
Поскольку в каждой сети возникает необходимость работы с базами данных, файловыми хранилищами, сетевыми принтерами и т. д., то в каждой сети должен присутствовать хотя бы один сервер. Он может совмещать подобные операции. Если все же его оснащение или возложенные на него задачи не позволяют этого сделать, необходимо добавить дополнительные сервера, естественно, с серверными операционными системами.


Шетка Петр
Microsoft Windows Server 2003. Практическое руководство
по настройке сети. — СПб.: Наука и Техника, 2006. — 608 с: ил.
Русское издание под редакцией М.В. Финкова, О.И. Береэкиной


Автоматическая установка операционной системы

Допустим, предыдущая установка системы Windows XP Professional продолжалась примерно 45 минут. Во время установки было необходимо ввести несколько важных данных, без которых она не могла бы продолжаться: например, согласие с условиями лицензии. Вы уже задумывались над тем, зачем сидеть за компьютером и ждать, если чистое время вашего взаимодействия с Мастером установки — считанные минуты? Может быть, можно заранее записать ответы и предоставить их Мастеру установки?

При установке ОС Windows XP Professional и Windows 2000 Professional это сделать можно. Все вводимые данные нужно записать в так называемый файл ответов и передать его программе установки как параметр. После этого можно отойти от компьютера и заняться чем-нибудь не менее полезным, а установка пойдет без вашего участия.

Файл ответов имеет точно определенный формат. Он состоит из раз- разделов, ключей и их параметров. Примерный файл ответов, содержащий все допустимые разделы, ключи и возможные параметры, находится на дистрибутивном компакт-диске. Создать собственный файл ответов на основе примерного — задача не самая простая, и корпорация Microsoft предлагает для этой цели утилиту Диспетчер установки.

 

Примечание.

К сожалению, на купленных на лотках дистрибутивах, которыми пользуются многие из нас, копии файла ответов есть далеко не всегда.

 

Подготовка файла ответов

Файл ответов можно подготовить на любом компьютере, не обязатель- обязательно на том, где уже установлена Windows XP Professional. Действуйте в следующем порядке:

1. На диске С: создайте папку DEPLOY.

2. Вставьте в привод CD-ROM дистрибутивный диск с операционной системой Windows XP Professional. Перейдите к папке Support:\tools и откройте архив DEPLOY (точнее, DEPLOY.CAB, но в ваших текущих настройках папки стандартные расширения могут оказаться скрыты). Появится его содержимое — всего 10 файлов.

3. Нажатием комбинации клавиш Ctrl+А выделите все 10 файлов и выполните команду Файла -> Извлечь.

4. В качестве места назначения укажите папку C:\DEPLOY, созданную на первом шаге.

5. Нажмите кнопку Извлечь.

6. Запустите программу С:\DEPLOY\Setupmgr.exe. Это Мастер установки Windows, на первом шаге которого запускается Диспетчер установки, помогающий подготовить файл ответов. Запустите Диспетчер, нажав кнопку Далее.

7. В диалоговом окне Новый или существующий файл ответов установите переключатель в положение Создать новый файл ответов и нажмите Далее.

8. В диалоговом окне Тип установки выберите Автоматическая установка и нажмите Далее.

9. В диалоговом окне Продукт выберите Windows XP Professional и нажмите Далее.

10. В диалоговом окне Взаимодействие с пользователем выберите Полностью автоматическая установка и нажмите Далее.

В диалоговом окне Дистрибутивный общий ресурс выберите Установить с компакт-диска и нажмите Далее.

12. Приступайте к вводу ответов. В диалоговом окне Лицензионное соглашение отметьте поле Соглашаюсь с условиями лицензионного соглашения и нажмите Далее. Этот ответ имитирует нажатие клавиши F8 в ходе интерактивной установки.

13. В разделе Установка программного обеспечения введите имя  пользователя и название организации, которая приобрела лицензию. Нажмите Далее.

Примечание.

Имя пользователя Администратор задавать нельзя. Система Windows XP Professional не узнает этого имени, и автоматическая установка остановится.

14. В разделе Параметры экрана задайте цветовую палитру, область экрана и частоту обновления монитора компьютера назначения. Внимание: для того, чтобы эта настройка работала, у Мастера установки операционной системы Windows XP Professional должен быть драйвер для видеоадаптера компьютера назначения. Нажмите Далее.

15. В разделе Часовой пояс задайте свой часовой пояс и нажмите Далее.

16. В разделе Ключ продукта Product Key введите код Product Key с обратной стороны футляра дистрибутивного компакт-диска и нажмите Далее.

17. В разделе Названия компьютеров введите имя компьютера назначения (РС002) и нажмите кнопку Присвоить. Для продолжения нажмите Далее.

18. В разделе Пароль администратора введите дважды пароль (4e4etk@) и включите опцию Зашифровать пароль администратора в файле ответов. Нажмите Далее.

19. В разделе Сетевые компоненты установите переключатель в положение Особые параметры, выберите пункт Протокол сети Интернет (TCP/IP) и нажмите кнопку Свойства. Включите опцию Использовать адрес IP и введите адрес 192.168.10.18 и маску подсети 255.255.255.0. Остальные значения оставьте как есть. Нажатием кнопки ОК закройте диалоговое окно Свойства протокола сети Интернет (TCP/IP). Для продолжения нажмите Далее.

20. В разделе Рабочая группа или домен оставьте исходные настройки с названием Группа и нажмите Далее.

21. В разделе Телефония оставьте исходные настройки и нажмите Далее.

22. В разделе Язык и стандарты оставьте исходные настройки и нажмите Далее.

23. В разделе Языки выберите Cyrillic (Кириллические) и нажмите Далее.

24. В разделе Параметры обозревателя и оболочки введите параметры, соответствующие вашей рабочей среде (здесь можно задать астройки для прокси-сервера).

25. В разделе Инсталляционная папка включите опцию В папку с указанным именем и введите имя папки Windows. Таким образом, вы обеспечите совместимость с ранее установленными компьютерами.

26. В разделе Устанавливаемые принтеры нажмите Далее.

27. В разделе Однократное выполнение нажмите Далее.

28. В разделе Дополнительные команды нажмите кнопку Закончить и в диалоговом окне Мастер установки Windows укажите путь к папке, в которой будет создан файл ответов. Можно оставить путь по умолчанию с:\DEPLOY\unattend.txt. Нажмите ОК.

29. Теперь файл создан. Закройте Мастер установки нажатием крестика в правом верхнем углу окна.

Откройте файл С:\deploy\unattend.txt и просмотрите список сгенерированных разделов, ключей и их параметров. Если вы найдете опечатку или другую неточность, исправьте ее прямо в файле. Встретив опечатку, программа установки остановится, и будет ожидать ввода правильного параметра. Вместе с файлом unattend.txt будет создан также файл unattend.bat. Он не понадобится, и можете удалить его с чистой совестью.

Примечание.

Windows 2000 Professional файл ответов генерируется аналогично, с той лишь разницей, что он не содержит кода Product Key, который нужно вводить вручную.

Если вы хотите, чтобы установка была полностью автоматической, необходимо отредактировать файл ответов следующим образом: в раздел [UserData], содержащий имя пользователя и названия организации и компьютера, добавьте пункт ProductID=12345-12345-12345-12345-12345(разумеется, этот код — только пример).

Примечание.

Полный список всех разделов, ключей и параметров вы найдете в файле Deploy.chin в разделе Ссылка.

 

Установка с помощью файла ответов

В предыдущем разделе мы создали файл ответов, которого вполне достаточно для полной автоматической установки Windows XP Professional на один компьютер. Остается вопрос: как «скормить» этот файл программе установки, если, как вы могли убедиться в ходе интерактивной установки, прерывать и возобновлять ее работу нельзя?

Очевидно, что загрузочная дискета (которую в случае Windows XP Professional нужно скачать из Интернета) здесь не поможет: она применяется только для загрузки системы в том случае, если BIOS не поддерживает загрузку с CD-ROM. После загрузки программа-инсталлятор запускается с компакт-диска обычным способом. Для успеха задуманной операции нужно знать небольшой трюк:

1. В настройках BIOS компьютера назначения укажите следующий порядок загрузочных устройств:

  • CD-ROM.
  • Жесткий диск.
  • Дискета.

2. Файл unattend.txt переименуйте в "WINNT.SIF и запишите его на пустую (не загрузочную) дискету. Можно использовать и дискету, уже содержащую файлы или папки, но тогда обязательно поместите файл WINNT.SIF в ее корневой каталог, то есть A:\WINNT.SIF.

3. Вставьте дискету в дисковод для гибких дисков, а в привод CD-ROM вставьте загрузочный диск дистрибутива Windows XP Professional и перезагрузите компьютер.

При загрузке компьютера с компакт-диска программа установки «заглядывает» во флоппи-дисковод, проверяя, есть ли там дискета, а на дискете — файл WINNT.SIF. Если есть, то она прочитывает этот файл и руководствуется им. Если нет, то она начинает обычную интерактивную установку системы.

После окончания установки выньте дискету из дисковода.


Шетка Петр
Microsoft Windows Server 2003. Практическое руководство
по настройке сети. — СПб.: Наука и Техника, 2006. — 608 с: ил.
Русское издание под редакцией М.В. Финкова, О.И. Береэкиной


При покупке нового компьютера уже автоматически предполагается, что будет необходимо подключение к локальной сети. Это предположение имеет, конечно, свое обоснование — нужно иметь доступ к данным в сети, идет ли речь о папках с документами фирмы, изображениями или другой важной информацией или, например, о печати на сетевых принтерах. В наши дни устройства, предназначенные для коммуникации, уже относятся к обязательному оборудованию нового компьютера. Это касается и переносных компьютеров (ноутбуков).
Такое устройство — сетевой адаптер — необходимо для работы компьютера в сети, но самого по себе его недостаточно.. Адаптер обеспечивает только физическое подключение компьютера к сети и передачу электрических сигналов. Помимо этого необходимо программное обеспечение, которое будет управлять этим устройством и обеспечивать передачу данных по коммуникационному протоколу. Это программное обеспечение является частью операционной системы.

Что такое протокол?
Если на улице к вам обратится турист, говорящий на совершенно незнакомом вам языке, вы наверняка сначала удивитесь, а потом, возможно, вытянете из себя пару слов или жестов, которые для него будут означать, что вы не понимаете его языка и поэтому не сможете ему помочь. Чтобы эта коммуникация прошла успешно, вы должны были бы, во-первых, понимать его, а во-вторых, уметь выражаться на его языке так, чтобы он понял вас.
Коммуникация компьютеров происходит точно так же. Язык, который компьютеры используют для общения друг с другом, называется коммуникационным протоколом, или просто протоколом. Если два компьютера должны что-то сообщить друг другу и понять друг друга, нужно, чтобы они использовали один и тот же протокол. Таким образом, протокол является еще одной незаменимой частью для успешной коммуникации в сети.
За время, в течение которого развиваются компьютеры и сети, появилось множество коммуникационных протоколов. Некоторые компании включили в свои операционные системы собственные протоколы, другие использовали так называемый открытый протокол. В операционные системы Windows с самого начала было встроено несколько протоколов.
Не каждый из них, однако, пригоден для любых условий: для конкретных сетей могут существовать свои ограничения. Первый вопрос при развертывании сети — какой протокол выгоднее всего в ней использовать. При поиске ответа на этот вопрос необходимо учесть следующие моменты:
  • Насколько сложна топология сети?
  • Сколько компьютеров будет работать в сети?
  • Будет ли сеть подключена к Интернету?
  • Какие операционные системы будут использоваться в сети?

Общее описание
Протокол NetBEUI (NetBIOS Extended User Interface) является очень простым протоколом, который корпорация Microsoft включила в свою первую сетевую операционную систему в 1993 году. В то время существовало не так много компьютерных сетей, и речь всегда шла о локальной сети LAN (Local Area Network). Установка протокола очень быстрая, а функционирование сети стабильно.
Огромным преимуществом использования протокола NetBEUI является возможность использовать его без всякой настройки. Это означает, что после его установки компьютеры сразу же могут начать общение друг с другом — никаких параметров изменять не придется. На заре появления сети это было оптимальным вариантом, так как сеть была тогда совершенно новой технологией и никто не знал, как с ней нужно работать.
Более того, протокол NetBEUI устанавливался вместе с Windows как первоначальный протокол, и не было необходимости устанавливать его отдельно.
Последовательность установки протокола NetBEUI в системе Windows ХР Professional изменилась по сравнению с предыдущими системами. Вы уже не найдете протокол на «обычном» месте вместе с остальными . Поводом к этому послужило изменение типичной сетевой среды: протокол NetBEUI теперь используется редко, значит, нет смысла оставлять его в системе. Он находится на установочном компакт-диске CD-ROM системы Windows XP Professional.

Установка протокола NetBEUI
Последовательность его установки в системе Windows XP Professional следующая:
1. Вставьте в привод установочный компакт-диск с операционной системой Windows XP Professional и перейдите к папке E:\VAULEADD\MSFT\NET\NETBEUI (буквой Е: здесь обозначен привод CD ROM, который в вашем компьютере может называться по-другому).
2. Скопируйте файл NBF.SYS в папку %SYSTEMROOT%:\SYSTEM32\DRIVERS, а файл NETNBF.INF — в папку %SYSTEMROOT%\INF.
3. Откройте окно Подключение к локальной сети — свойства и нажмите кнопку Установить. Теперь среди предлагаемых для установки протоколов будет пункт Протокол NetBEUI.

Примечание.
Если расширения файлов не отображены либо вы не видите папки IMF в папке WINDOWS, откройте окно Мой компьютер и в меню Сервис выберите пункт Свойства папки. На вкладке Вид снимите флажок Скрывать расширения для зарегистрированных типов файлов и установите флажок Показывать скрытые файлы и папки.

Существенным недостатком протокола NetBEUI, с современной точки зрения, является то, что он не поддерживает маршрутизацию. Это значит, что в крупной сети (порядка сотни компьютеров) или и сети, объединяющей есколько подсетей, протокол NetBEUI использовать невозможно.
Еще более очевидным неудобством отсутствия маршрутизации является невозможность присоединить сеть, основанную на протоколе NetBEUI, к Интернету. Если вы колеблетесь в выборе протокола, то по этим двум причинам лучше отказаться от использования NetBEUI. Его недостатки в наше время значительно перевешивают его достоинства.



Протокол TCP/IP был создан в 1970 году для пробной сети американского министерства обороны ARPANET, которая позже разрослась до известного сегодня Интернета. Операционные системы UNIX использовали протокол TCP/IP с самого начала. Роль TCP/IP как основного протокола сети Интернет до сих пор является неоспоримым доказательством его надежности и функциональности. Другим его преимуществом является наличие версий для любых компьютерных платформ.
Операционные системы Windows, начиная с Windows 2000, уже используют протокол TCP/IP как базовый. Это значительно ускоряет установку новой операционной системы, так как после завершения установки компьютер сразу, без перезагрузки, готов к работе в сети. Однако в отличие от протокола NetBEUI протокол ТСРДР нужно сконфигурировать. Это можно сделать уже во время установки системы или в любое другое время.
На практике чаще используется второй вариант, то есть настройка после установки: во время установки не всегда известны конкретные параметры сети организации, тем более внешним специалистам, которые обычно установку и выполняют.
Правильная конфигурация требует знания адресации протокола IP, устройства подсетей, других служб в сети, которые работают вместе с протоколом TCP/IP, например инструментов для устранения неполадок.
Речь идет об очень большой теме, которая бы заняла целую книгу (и таких книг написано уже много). Это означает, что конфигурирование протокола TCP/IP для конкретной сети должен провести специалист, в котором вы уверены и знаете, что он ничего не забудет и все сделает правильно. Более подробные сведения о конфигурировании сети вы найдете дальше в этой главе.
Неоспоримым преимуществом протокола ТСРДР является его маршрутизируемое. На практике это означает, что с его помощью вы можете обратиться к любой удаленной сети (при условии, что с ней существует физическое соединение). Сеть, основанная на протоколе TCP/IP, может расти без ограничений. Достаточным доказательством этому утверждению служит существование сети Интернет.
Очень часто о TCP/IP говорят как о едином протоколе. На самом деле TCP/IP — это целый стек протоколов, состоящий из нескольких уровней. Для овседневной работы администратора необязательно знать эти подробности. В качестве примера протоколов, которые являются частью стека TCP/IP (с некоторыми из них вы уже встречались), можно назвать ICMP, IGMP, IP, TCP, HTTP, FTP, SMTP, SNMP, POP3, IMAP4 или NNTP. Протокол TCP/IP — это, безусловно, феномен сегодняшнего дня среди сетевых протоколов, и можно рекомендовать только лишь его. Даже при развертывании малой сети уместно с самого начала использовать TCP/IP, чтобы обеспечить возможность дальнейшего роста (на который должна рассчитывать каждая организация).


Когда корпорация Novell выпустила свою операционную систему Novell NetWare, она готовила ее для коммуникации в сети при помощи собственного протокола IPX/SPX (Internetwork Packet Exchange/Sequenced Packet Exchange). Она выпустила его только для своей системы, никогда не оглашала его подробности, и он навсегда остался только ее собственностью.
При появлении сетевых операционных систем Windows корпорация Microsoft сделала акцент на совместной работе своих сетевых клиентов с системой NetWare корпорации Novell. Изначально обе корпорации условились, что клиента для доступа к серверам NetWare, который станет частью Windows, будет создавать корпорация Novell. Позже перед корпорацией Microsoft встала проблема: как организовать коммуникацию собственных клиентов, работающих по протоколам NetBEUI или TCP/IP, с ресурсами NetWare с протоколом IPX/SPX? Следствием этого стала собственная реализация протокола IPX/SPX, которую в системах Windows 2000 и последующих корпорация Microsoft назвала NWLink.
Новые версии системы Novell NetWare уже содержат протокол TCP/IP. В этом случае отпадает необходимость устанавливать протокол NWLink, что значительно упрощает ситуацию и, как правило, делает ее прозрачнее.


Сервер — это компьютер, который предлагает свои службы в сети.
Какие конкретно службы требуются, зависит от конкретной сети и от требований пользовательского коллектива. Сервер может выполнять, к примеру, следующие функции:
  •  Общего сервера (файлового сервера).
  •  Сервера базы данных.
  •  Сервера приложений.
  •  Терминального сервера.
  •  Сервера печати.
  •  Контроллера домена.
  •  Сервера DNS.
  •  Сервера WINS.
  •  Сервера DHCP.
  •  Почтового сервера.
  •  Веб-сервера.
  •  Сервера FTP.
  •  Сервера NNTP.
  •  Сервера с опцией удаленной установки (RIS).
  •  Сервера удаленных соединении.
  •  Сервера управления сертификатами с сертификационными функциями
  •  и другие.

Адресация протокола TCP/IP
Даже если вы, установив протокол TCP/IP, оставите его в «первобытном» состоянии, есть вероятность, что ваши серверы и клиенты все-таки смогут общаться между собой. Однако рассчитывать на авось не стоит, тем более в сети масштаба предприятия: настраивать протокол TCP/IP все равно придется.
Для небольшой сети, объединяющей десяток-другой компьютеров, в настройке TCP/IP нет ничего сложного. Каждому компьютеру должен быть присвоен уникальный IP-адрес, маска подсети и в случае необходимости другие конфигурационные параметры, которые описаны далее.

IP-адреса
Чтобы компьютер мог общаться в сети по протоколу TCP/IP, ему должен быть присвоен IP-адрес, действительный в данной сети или подсети. IP-адрес — это 32-разрядное число, представленное в виде четырех восьмибитовых чисел (так называемые октеты), разделенных точками.

Примеры IP-адресов:
    1.2.3.4
    102.13.16.237
    216.254.1.18

Назначение IP-адреса должно подчиняться следующим основным правилам:
1.    Компьютеру нельзя присвоить первый адрес в данной сети (адрес, заканчивающийся на число 0). Такие адреса зарезервированы для обозначения всей сети.
2.    Компьютеру нельзя присвоить последний адрес в данной сети (адрес, заканчивающийся на число 255). Такие адреса служат для широковещательных передач (broadcasting) — обращения ко всем компьютерам в сети.
3.    Каждый из октетов — это число в диапазоне от 0 до 255: восемью битами можно записать только 256 различных чисел.
4.    IP-адрес каждого компьютера должен быть уникален в пределах сети. Если присвоить новому компьютеру уже существующий в сети адрес, то возникнет конфликт адресов. Операционная система сообщит о конфликте, показав окно предупреждения, и оба компьютера не будут допущены к работе в сети до исправления ситуации.

Как видно из этих правил, очень легко подсчитать, для скольких компьютеров найдется место в одной сети, работающей по протоколу TCP/IP. Теоретически IP-адреса могут быть любыми в диапазоне от 0.0.0.0 до 255.255.255.255, что составляет 232 — 2 = 4 294 967 294.
На практике, однако, существуют еще некоторые ограничения, в результате которых предельное количество компьютеров в сети оказывается даже меньше. Так найдутся ли для вашей сети свободные адреса или нужно поверить скептикам, утверждающим, что диапазон IP-адресов уже почти исчерпан? Оказывается, верно и то, и другое: действительно диапазон адресов близок к исчерпанию, но для вашей сети адреса всегда найдутся.

Внутренние IP-адреса
О том, чтобы в распоряжении локальных сетей было достаточно IP-адресов, задумались задолго до того, как была установлена первая сеть под управлением ОС Windows 2000. Поскольку внутренние сети никак не связаны друг с другом, для адресации компьютеров в них можно использовать один и тот же диапазон IP-адресов.

 
Учим компьютер работать в сети
Для локальных сетей, в зависимости от их размера, организацией IANA (Internet Assigned Numbers Authority), отвечающей за присвоение IP-адресов в Интернете, выделены следующие диапазоны адресов:
10.0.0.0 — 10.255.255.255
172.16.0.0— 172.31.255.255
192.168.0.0— 192.168.255.255

Этих адресов вполне достаточно для организации сети, объединяющей несколько тысяч компьютеров. О любом адресе в такой сети можно с почти стопроцентной уверенностью утверждать, что он используется еще где-то. Однако беспокоиться о возможном конфликте адресов незачем: адреса из зарезервированных диапазонов действительны только в пределах локальной сети и ни с какой посторонней сетью не связаны.
Даже если вы собираетесь впоследствии подключить свою локальную сеть к Интернету, конфликта все равно не возникнет: об этом позаботятся технологии, известные как прокси-сервер или трансляция сетевых адресов (Network Address Translation, NAT). Эти технологии скрывают локальную сеть от внешнего мира, позволяя тем не менее сообщаться с Интернетом всем тем локальным компьютерам, которым это разрешил администратор.
Так как подавляющее большинство локальных сетей — малые, то есть объединяющие всего несколько десятков компьютеров, чаще всего для их адресации выбирают третий из зарезервированных диапазонов. Он предлагает 256 подсетей, каждая из которых может содержать не более 254 компьютеров (напоминаю, что первый и последний адреса из диапазона для адресации отдельного компьютера использовать нельзя) — итого 65024 компьютера.
Малую сеть можно логически разбить на подсети (например, относящиеся к разным подразделениям) произвольным образом. Для этого служит маска сети. Например, подсеть 192.168.10.0/24 объединяет компьютеры с адресами от 192.168.10.1 до 192.168.10.254.

Публичные IP-адреса
Очень упрощенно можно сказать, что публичными называются все те IP-адреса, которые не зарезервированы для локальных сетей. Это адреса, не относящиеся к сетям, рассмотренным в предыдущем пункте. Пример таких адресов — 111.112.113.114 или 170.180.190.200. Конечно, не каждый публичный адрес кем-то используется; многие компании, получив в свое распоряжение несколько IP-адресов, потом используют не все из них. Однако из того, что конкретный адрес не занят сейчас, отнюдь не следует, что завтра или через час он так и останется свободным.
Как видите, публичных адресов намного больше, чем внутренних. Разумеется, так и должно быть: всемирная сеть Интернет включает больше компьютеров, чем любая локальная сеть.
 
Примечание.
Когда вы подключаете свою локальную сеть к Интернету, свои публичные адреса вы уже не можете выбирать так же произвольно, как адреса локальных компьютеров. Вы должны получить их у своего провайдера, предоставляющего доступ в Интернет.

Внутренние IP-адреса и Интернет
Как уже было сказано выше, локальную сеть, использующую внутренние адреса, к Интернету подключить можно. Благодаря таким, например, технологиям, как трансляция сетевых адресов (NAT), адреса локальных компьютеров скрыты от внешнего мира. Более того, Интернет-маршрутизаторы не умеют работать с адресами, зарезервированными для внутреннего использования: если бы они получили пакет, направленный на такой адрес (например, ответ с веб-сервера корпорации Microsoft), то отбросили бы его без предупреждения, даже не попытавшись доставить по назначению.
Кто-нибудь бы мог сейчас задать простой вопрос: если адреса внутренней сети не видны извне, то не все ли равно, как их выбирать? Что мешает использовать в локальной сети адреса из публичных диапазонов? Ответ тоже прост. Если вы не собираетесь подключать локальную сеть к Интернету, то можете назначить внутренним компьютерам любые адреса.
Если же собираетесь, то обязательно выбирайте адреса из диапазонов, зарезервированных для локальных сетей. В противном случае, хоть ваша сеть и будет работать надежно, вы не получите доступа к Интернет-серверам, адреса которых совпадают с теми, которые вы выбрали для локальных компьютеров. А что если это окажутся очень важные серверы?

Маска подсети
Маска подсети — это 32-разрядное число, которое подобно IP-адресу делится на 4 октета по 8 битов. Ее роль в IP-адресации очень велика, так как именно маска определяет, находятся ли компьютеры в одной подсети так, что они могут общаться напрямую, или же их коммуникация должна проходить через маршрутизатор.

Приведем простой пример. Для сетей класса С (к этому классу относятся локальные сети, в первом октете адреса которых стоит число 192) маска подсети по умолчанию равна 255.255.255.0. Записав ее в двоичной системе, получим 11111111.11111111.11111111.00000000. Теперь запишем IP-адрес и маску друг под другом:
11000000.10101000.00001010.00000001 — IP-адрес (192.168.10.1)
11111111.11111111.1 И 11111.00000000 — маска подсети (255.255.255.0)
Та часть IP-адреса, которой соответствуют единицы маски, распознается как адрес подсети, а те двоичные разряды, которым соответствуют нули маски, — как адрес узла (компьютера) внутри подсети. Узлы одной подсети (192.168.10.2,192.168.10,3 и т.д.) «видят» друг друга непосредственно, а для коммуникации между узлами разных подсетей (например, 192.168.10.1 и 192.168.11.1) необходим маршрутизатор.

Ранее мы выбрали для сети адрес 192.168.10.0/24. Что означает эта запись?
Маска подсети — это такое число, в двоичной записи которого все единицы предшествуют всем нулям, что естественно: в ГР-адресе разряды, отведенные под адрес подсети, предшествуют разрядам, отведенным под адрес узла. Такие числа однозначно определяются количеством единиц в них. Подсчитайте единицы в числе 11111111.11111111.11111111.00000000 — их 24. Выражение /24 — это запись той же самой маски подсети 255.25-5.255.0 в нотации CIDR (Classless InterDomain Routing).

Примечание.
Последний октет маски подсети не обязан быть нулевым. Можно логически разбить одну сеть на несколько, «позаимствовав» несколько разрядов, обычно отводимых под адрес узла, и использовав их для адресации подсетей. Так, маска 255.255.255.192, последний октет которой в двоичной записи выглядит как 11000000, позволяет создать четыре сети с 62 (64-2, напоминаю, что первый и последний адреса в подсети зарезервированы для специальных целей) узлами в каждой.
В более крупных сетях вы можете встретить маску 255.255.0.0 и даже 255.0.0.0.


Настройка протокола TCP/IP
Подготовка к настройке
К настройке протокола TCP/IP следует тщательно подготовиться. Необходимо решить следующие вопросы:
Какой диапазон адресов выбрать для адресации сети?
Какие IP-адреса назначить серверам?
Какие IP-адреса назначить принтерам и подобным им устройствам?
Какие IP-адреса назначить клиентским компьютерам?
Каким будет адрес основного шлюза?
Какими будут другие параметры протокола ГР (серверы DNS, WINS, имя домена и т.п.)?
Какой способ выделения адресов выбрать?

Какой диапазон адресов выбрать для адресации сети
Ответ на этот вопрос уже был дан выше. Для адресации сети с несколькими десятками компьютеров мы выбрали диапазон 192.168.10.0/24. В этой сети можно адресовать до 254 устройств, и все они должны иметь маску подсети 255.255.255.0.
 
Примечание.
Если вы предполагаете, что скоро (скажем, в течение года) количество устройств в сети значительно увеличится, то разумно будет с самого начала выбрать более широкий диапазон адресов, который позволял бы подключить больше 254 устройств.

Какие IP-адреса назначить серверам
Определенный диапазон адресов нужно зарезервировать для использования исключительно серверами. Длина этого диапазона зависит от количества серверов — имеющихся сейчас и предполагаемых в дальнейшем. В нашей сети пока есть единственный сервер, и даже с учетом будущего роста сети их не будет больше десяти. Для серверов мы выделим IP-адреса с 192.168.10.2 до 192.168.10.11.

Какие IP-адреса назначить принтерам и подобным им устройствам
В сети нашего размера разумно выделить для принтеров и другого сетевого оборудования пять адресов. Мы зарезервируем за ними адреса от 192.168.10.12 до 192.168.10.16.

Какие IP-адреса назначить клиентским компьютерам?
Все оставшиеся адреса — от 192.168.10.17 по 192.168.10.254 — будут розданы клиентским компьютерам. Таким образом, в нашей сети не может быть больше 238 компьютеров.

Каким будет адрес основного шлюза
Основной шлюз, или маршрутизатор — это устройство, соединяющее локальную сеть (подсеть) со внешним миром. На это устройство все узлы данной подсети отправляют пакеты, предназначенные для узла в другой подсети или в Интернете.
Поскольку наша сеть пока будет сама по себе, то есть не мы не подключаем ее ни к Интернету, ни к другой локальной сети, в основном шлюзе нет необходимости. Однако на будущее нужно зарезервировать за ним IP-адрес. Обычной практикой является назначение шлюзу первого адреса в данной сети — в нашем случае это адрес 192.168.10.1.

Какими будут другие параметры протокола IP
В этом месте следует собрать воедино другие конфигурационные параметры протокола IP. К ним относятся IP-адреса сервера (или серверов) DNS, сервера (или серверов) WINS, тип узла компьютера, имя домена и т.д.

Какой способ выделения адресов выбрать
Наш диапазон IP-адресов дает возможность адресовать до 254 сетевых устройств. Адрес 192.168.10.0 означает всю сеть, и его нельзя использовать для адресации отдельных устройств. Адрес 192.168.10.255 служит для передачи широковещательных (broadcast) сообщений, то есть сообщений, предназначенных для каждого устройства в сети. Это стандартная установка протокола TCP/IP в системе Windows, которую нет необходимости конфигурировать дальше. После того, как мы выделили IP-адреса для серверов, принтеров и других устройств, у нас в распоряжении осталось 238 адресов для клиентских компьютеров. Теперь нужно решить, будем ли мы назначать адреса клиентским компьютерам вручную или автоматически по протоколу DHCP. Оба способа имеют как свои преимущества, так и недостатки, а иногда автоматическое выделение адресов вообще невозможно.
Влиять на выбор IP-адресов могут и другие факторы. Необходимо хорошо продумать все особенности вашей сетевой среды и тщательно подготовиться к настройке протокола TCP/IP. В дальнейшем смена адресации может быть для пользователей и администраторов весьма долгим и трудным процессом.

Настройка протокола TCP/IP на сервере
Сервер присутствует в сети для того, чтобы предоставлять услуги другим компьютерам. Это может быть файловый сервер (то есть сервер, на котором в разделяемых папках хранятся документы предприятия), сервер приложений (например, если на нем установлена база данных), веб-сервер (сервер, на котором установлены веб-службы: WWW, FTP, новостной протокол NNTP и т.п.), почтовый сервер (сервер, предназначенный для приема или передачи электррнной почты и управления почтовыми ящиками) или, например, сервер печати, то есть компьютер, который обрабатывает задания на печать и отсылает их локальным принтерам. Кроме перечисленных услуг пользователям, сервер может обслуживать и саму сетевую инфраструктуру (службы DHPS, DNS, WINS или сертификации документов).
Чтобы компьютеры-клиенты могли обращаться к серверу с запросом услуг, они должны знать его IP-адрес или имя, которое где-то в пределах сети связано с IP-адресом таким же образом, как в телефонном справочнике название предприятия связано с его телефонным номером. Этот IP-адрес должен быть постоянным, потому что его изменение могло бы нарушить связь между компьютерами пользователей и сервером. А если сервер сам предоставляет услуги DHCP или DNS, то такому серверу постоянный адрес тем более необходим.
Назначать серверам IP-адреса и другие конфигурационные параметры всегда следует вручную. Тогда вы будете уверены, что IP-адрес ни в коем случае не изменится, и сможете быстро найти адрес по серверу и сервер по адресу. Это необходимо для устранения неполадок в сети. Одним словом, хороший администратор должен знать адреса своих серверов наизусть.

Чтобы настроить параметры протокола TCP/IP на сервере, выполните следующие действия:
1. В меню Пуск выберите Панель управления -> Сетевые подключения -» Подключение по локальной сети.
2. В появившемся диалоговом окне состояния на вкладке Общие нажмите кнопку Свойства. Отобразится диалоговое окно Подключение по локальной сети — свойства.
3. В списке компонентов, используемых этим подключением, выберите пункт Протокол Интернета (TCP/IP) и нажмите кнопку Свойства.
4. В диалоговом окне Свойства: протокол Интернета (TCP/IP) (рис.3.4) установите переключатель в положение Использовать следующий IP-адрес и в поле IP-адрес введите значение 192. L68.10.2.
5. В поле Маска подсети введите значение 255.255.255.0.
6. В нижней части окна свойств установите переключатель в положение Использовать следующие адреса серверов DNS и в поле Предпочитаемый DNS-сервер введите значение 192.168.10.2 (наш сервер будет служить сервером DNS сам себе). Затем нажмите кнопку Дополнительно.
Примечание.
Если вы неправильно укажете адрес сервера ONS, то ив будет работать домен и у попьзователей могут возникнуть проблемы с регистрацией.
7. На вкладке DNS убедитесь в том, что установлены переключатель Дописывать основной DNS-суффикс и суффикс подключения и флажки Дописывать родительские суффиксы осн. DNS-суффикса и Зарегистрировать адреса этого подключения в DNS. Нажмите ОК.
8. Нажатием на кнопку ОК закройте диалоговое окно свойств протокола TCP/IP.
9. Включите флажок При подключении вывести значок в области уведомлении и нажмите кнопку Закрыть.
10. Нажатием на кнопку Закрыть закройте диалоговое окно состояния подключения по локальной сети. В углу панели задач появится значок только что настроенного вами подключения.

Примечание.
Если вы включите переключатель Использовать следующие адреса серверов DNS, но не укажете ни одного адреса, то в ОС Windows 2000 Server будет автоматически введен адрес 127.0.0.1. Это адрес локального интерфейса (loop-back), через который общаются между собой процессы, работающие на одном компьютере. Если сервер является в то же время сервером DNS, то клиент DNS будет нормально работать, обращаясь по этому адресу. Любопытно, что адрес 127.0.0.1 нельзя ввести вручную.

Настройка протокола TCP/IP на компьютере-клиенте
Клиентские компьютеры подключаются к сети для того, чтобы пользоваться услугами различных сетевых служб. Чтобы они могли взаимодействовать по протоколу TCP/IP, этот протокол нужно правильно настроить. Вообще говоря, не слишком важно, чтобы два клиента могли общаться непосредственно (в самом деле, какими данными им обмениваться — разве что файлами МРЗ?) Намного важнее возможность коммуникации между клиентом и сервером. Клиенту нужно взаимодействовать также с контроллером домена, который обеспечивает регистрацию пользователя; с сервером DNS, который сопоставляет запрошенным именам IP-адреса; с файловым сервером, на котором хранятся документы предприятия; с сервером печати, на который отсылаются задания, и так далее. При правильно настроенном протоколе TCP/IP любой компьютер в сети может общаться с любым другим, если администратор не вводил никаких ограничений.
Клиентскому компьютеру совсем не обязательно иметь постоянный IP-адрес, поэтому его можно настраивать не только вручную, но и автоматически. Подробнее об автоматическом выделении адреса мы поговорим в следующих главах, потому что оно требует еще некоторых настроек на сервере. Сейчас же мы посмотрим, как производится ручная настройка.

Чтобы настроить параметры протокола TCP/IP на сервере, выполните следующие действия:
1. В меню Пуск выберите Панель управления -»Сетевые подключения —» Подключение по локальной сети.
2. В появившемся диалоговом окне состояния на вкладке Общие нажмите кнопку Свойства. Отобразится диалоговое окно Подключение по локальной сети — свойства.
3. В списке компонентов, используемых этим подключением, выберите пункт Протокол Интернета (TCP/IP) и нажмите кнопку Свойства.
4. В диалоговом окне Свойства: протокол Интернета (TCP/IP) установите переключатель в положение Использовать следующий IP-адрес и в поле IP-адрес введите адрес из диапазона отведенного нами для клиентских компьютеров — 192.168.10.17.
5. В поле Маска подсети введите значение 255.255.255.0.
6. В нижней части окна свойств установите переключатель в положение Использовать следующие адреса серверов DNS и в поле Предпочитаемый DNS-сервер введите значение 192.168.10.2 (для всех клиентов сервером DNS будет служить сервер, настройка которого рассматривалась в предыдущем пункте). Нажмите кнопку Дополнительно.
Примечание.
Если вы неправильно укажете адрес сервера DNS, то не будет работать домен и у пользователей могут возникнуть проблемы с регистрацией.
7. На вкладке DNS убедитесь в том, что установлены переключатель Дописывать основной DNS-суффикс и суффикс подключения и флажки Дописывать родительские суффиксы осн. DNS-суффикса и Зарегистрировать адреса этого подключения в DNS. Нажмите ОК.
8. Нажатием на кнопку ОК закройте диалоговое окно свойств протокола TCP/IP.
9. Включите флажок При подключении вывести значок в области уведомлений и нажмите кнопку Закрыть.
10. Нажатием на кнопку Закрыть закройте диалоговое окно состояния подключения по локальной сети. В углу панели задач появится значок только что настроенного вами подключения.
 
Последующие клиентские компьютеры настраивайте точно так же, только на шаге 4 задавайте адрес из клиентского диапазона, отличный от уже введенных: 192.168.10.18, 192.168.10.19 и т.д.


Установка протокола TCP/IP
Протокол TCP/IP в операционных системах Windows 2000 и последующих устанавливается автоматически в ходе установки системы. При типичной установке TCP/IP является единственным установленным протоколом.
Сам протокол лишь обеспечивает возможность коммуникации между компьютерами. Для нормальной работы пользователя в системе должны быть установлены еще и другие службы и клиенты.

Клиент сети Microsoft
Клиент сети Microsoft — это сетевой компонент, позволяющий компьютеру использовать возможности, предоставляемые сетью под управлением операционных систем Microsoft. Если этот компонент не установлен, то пользователь клиентского компьютера не может подключиться к общим папкам, печатать на сетевых принтерах и т.п. Такая связь с точки зрения пользователя совершенно бесполезна.
Как говорит название, этот компонент предназначен только для работы в сети Microsoft. Если вы хотите использовать сетевые возможности операционной системы Novell NetWare, то необходимо кроме протокола NWLink устанавливать и клиента системы NetWare.
Клиента сети Microsoft не нужно конфигурировать. Единственным конфигурационным пунктом, который появляется после нажатия кнопки Свойства, является Служба удаленного вызова процедур (Remote Procedure Call). По умолчанию в Windows ХР Professional эту функцию выполняет Локатор системы Windows, что соответствует нашим задачам.

Служба доступа к файлам и принтерам сетей Microsoft
Эта сетевая служба в некотором смысле противоположна Клиенту для сетей Microsoft. Ее назначение в том, чтобы разделяемые папки и принтеры того компьютера, на котором работает эта служба, были в распоряжении удаленных пользователей (других компьютеров в сети). Полностью ситуацию можно описать так: Клиент сети Microsoft на локальном компьютере общается со Службой доступа к файлам и принтерам сетей Microsoft на удаленном компьютере и наоборот.
Служба доступа к файлам и принтерам сетей Microsoft в операционной системе Windows ХР Professional настройке не подлежит.
Для полноценной работы в сети компьютера с Windows ХР Professional необходимы все три вышеназванных компонента: протокол сети Интернет (TCP/IP), Клиент для сетей Microsoft, Служба доступа к файлам и принтерам сетей Microsoft.


Проверка связи
После установки и настройки протокола TCP/IP обязательно нужно проверить, успешно ли компьютер подключился к сети. При этом вы сможете выявить и устранить неполадки до того, как они проявятся в ходе повседневной работы. Отсутствие или ошибки связи по протоколу TCP/IP могут быть обусловлены множеством причин. Чаше всего это неправильная установка протокола, физическое прерывание связи между компьютерами в сети, неправильное задание IP-адреса или отсутствие совместимости между протоколом и сетевым адаптером.
Далее мы рассмотрим, как можно выявить и устранить эти неисправности.

Инструменты для проверки связи по протоколу TCP/IP
Операционные системы Windows, начиная с Windows 2000, содержат целый ряд утилит, служащих для настройки и отладки связи по протоколу TCP/IP. В этом пункте мы рассмотрим две наиболее употребительные из них.

Утилита IPCONFIG
Утилита IPCONFIG, появившаяся в Windows NT, позволяет просмотреть текущие настройки протокола IP и установленных на данном компьютере сетевых адаптеров. Рассмотрим самый распространенный способ ее применения.
Представьте себе ситуацию, что компьютер не может связаться с сервером. Если другие компьютеры работают с сервером нормально, то вполне логично искать причину не на сервере, а в самом компьютере, который пе поддерживает связь. Прежде всего нас интересует, правильно ли указан LP-адрес этого компьютера.
- Введите в командной строке команду ipconfig (окно командной строки можно открыть, выбрав в главном меню команду Выполнить и введя команду cnid). Вы увидите базовые параметры конфигурации узла: IP-адрес, маску подсети и адрес основного шлюза.
- Если вы введете команду ipconfig с ключом /all, то будет выведена
полная информация о настройках протокола ТСР/ГР.
Вы должны увидеть тот IP-адрес, который указывали при настройке клиентского компьютера (от 192.168.10.17 до 192.168.10,254), и маску подсети 255.255.255.0. Если отобразятся другие значения, исправьте настройки так, как указано в п.3.5.3. Маска 0.0.0.0 говорит о том, что указанный вами IP-адрес уже используется другим узлом в этой же сети — возник конфликт адресов.
 
Примечание.
Посредством утилиты IPCONFIG можно только просматривать информацию об IP-адресе, маске подсети и других параметрах, но не изменить ее.

Утилита PING
Для проверки соединения между двумя узлами служит утилита PING, тоже давно входящая в состав ОС Windows. Эта утилита посылает на указанный узел пакеты эхо-запроса протокола ICMP и считает полученные от него пакеты эхо-ответа, чтобы проверить, доступен ли этот узел вообще и надежна ли связь (какова доля пакетов, потерявшихся по дороге). Последовательно тестируя соединения с каждым узлом, можно обнаружить место, в котором связь оборвалась.

При получении эхо-ответа утилита PING выводит следующее сообщение:
Ответ от  192.168.10.17:   число байт=32  время   [...]

Время в миллисекундах — это промежуток времени между посылкой запроса и получением ответа. Чем больше это время, тем «дальше» расположенным можно считать узел.

Команда ping может дать и отрицательный ответ:
- Превышен интервал ожидания для запроса: эхо-ответ от узла не получен в течение заданного времени ожидания. Причиной может быть неправильная работа компьютера, от которого ожидается ответ (возможно, он просто выключен или отключен от сети). Может случиться также, что где-то на пути связи между двумя компьютерами заблокирован протокол 1СМР.
- Заданный узел недоступен: невозможно отправить эхо-запрос на указанный узел: путь к нему неизвестен. Причина этого — ошибка маршрутизации. Скорее всего вы не указали IP-адрес основного шлюза, через который пакеты из локальной сети уходят во внешний мир, но может быть и ошибка в таблице маршрутизации на тестируемом компьютере или на самом шлюзе. Просмотреть таблицу маршрутизации можно по команде route print. Команда route без аргументов выводит краткую справку об использовании утилиты ROUTE.
По умолчанию команда ping делает 4 попытки послать пакет размером 32 байта. Оба значения можно изменить при помощи соответствующих ключей: команда ping без аргументов выводит краткую справку о допустимых ключах и их назначении.

Последовательность диагностики сети должна быть такой:
Протокол TCP/IP не привязан к сетевому адаптеру
1. В командной строке введите команду ping 127.0.0.1. Эта команда проверит работоспособность локального интерфейса. Локальный интерфейс не имеет никакого отношения к физическим сетевым адаптерам: это «виртуальный адаптер», служащий только для проверки стека протоколов TCP/IP. Если вы получите ответ от локального интерфейса, значит, по крайней мере в локальной системе все в порядке. Если вы ответа не получите (Статистика Ping сообщает «100% потерь»), то проблема однозначно в неправильной установке протокола TCP/IP. Но поскольку этот протокол устанавливается вместе с операционной системой, то можно сказать, что проблема в неправильной установке операционной системы.
2. В командной строке введите команду ping 192.168.10.17 (IP-адрес того компьютера, который вы сейчас проверяете). Это следующий шаг «самопроверки»: после того, как вы выяснили, что с установкой протокола TCP/IP все в порядке, нужно прозондировать собственный сетевой адаптер. Если не отвечает эта команда, то проблема в нем. Причин ошибки может быть две.
Первая — сам адаптер: неаккуратно вставлен, неисправен или не установлены нужные драйвера. Эта причина встречается чаще всего. Вторая причина — протокол TCP/IP не привязан к данному сетевому адаптеру. Обычно это происходит, когда на вашем компьютере установлено несколько сетевых карт и вы забыли настроить TCP/IP на некоторых из них.
3. Теперь проверьте связь с соседним компьютером, заведомо подключенным к сети, или сервером: ping 192.168.102. Если ответа нет, в то время как все остальные компьютеры сети соединяются с сервером нормально, то причина — физический разрыв соединения между тестируемым компьютером и сетью (ближайшим хабом): сетевой кабель неисправен или выпал из разъема; может быть также неисправен порт хаба.
Если проверка показала, что ваш компьютер успешно подключен к сети, вы можете проверить, работает ли служба разрешения имен узлов в IP-адреса. Выполните команду ping с именем компьютера вместо IP-адреса: ping SRVR001. Если вы не получите ответа, значит, неправильно работает служба DNS, сопоставляющая имена компьютеров IP-адресам.


Определение параметров последовательности в окне Прогрессия

В нижней части окна Прогрессия находятся поля Ша г и Предельное значение. С их помощью можно сгенерировать последовательность, начиная со значения, введенного в ячейке листа. Шагом последовательности называется разность между соседними элементами, а предельным значением — последний элемент в серии.
Допустим, в ячейке А1 введено число 1. Выделите столбец А и выполните команду Правка -> Заполнить -> Прогрессия. Если ввести шаг 2 и предельное значение 15, Excel заполнит диапазон А1:А8 числами 1,3,5,7,9,11, 13 и 15. Имейте в виду, что Excel заполняет данными только предварительно выделенные ячейки. Например, если выделить ячейки А1:АЗ и повторить описанную процедуру, то будут сгенерированы только числа 1, 3 и 5 в указанном диапазоне.

Определение нестандартных последовательностей

Вы можете легко определять нестандартные циклические последовательности. Допустим, вы вводите в таблицу данные о количествах хлорида натрия, диоксида углерода и воды, образующихся при химической реакции, и хотите создать столбец, в котором эти три метки повторялись бы в указанном порядке (для серии экспериментов). Введите метки в ячейки А1:АЗ, выделите их и перетащите маркер заполнения по всем ячейкам, в которых должна повторяться эта последовательность. Если последовательность может пригодиться в будущем или вы хотите использовать ее для сортировки данных листа, определите пользовательский список.

Вот как это делается.
1. Введите значения, входящие в пользовательский список, в смежных ячейках одного столбца или строки.
2. Выделите ячейки, образующие список. Выполните команду Сервис -> Параметры и перейдите на вкладку Списки.
3. Убедитесь в том, что в поле Импорт списка из ячеек правильно отображается выделенный диапазон. Если этого не происходит, щелкните на кнопке свертки
диалогового окна (маленькая кнопка в правом верхнем углу поля), выделите ячейки с элементами списка и снова щелкните на той же кнопке.
4. Щелкните на кнопке Импорт и закройте диалоговое окно щелчком на кнопке ОК.

Одновременный ввод данных на нескольких листах

Задача одновременного ввода данных в одних и тех же ячейках нескольких листов на первый взгляд кажется трудной, но на самом деле она решается очень легко. Просто выделите ярлычки нужных листов (в левой нижней части окна Excel) и начинайте ввод данных. Для одновременного выделения нескольких ярлычков
используются стандартные приемы: для выделения отдельных листов щелчки на ярлычках при нажатой клавише Ctrl, для выделения групп смежных листов щелчки на ярлычках при нажатой клавише Shift . Наконец, если щелкнуть на любом ярлычке правой кнопкой мыши и выбрать команду Выделить все листы, будут выделены все листы книги.

ПРИМЕЧАНИЕ
При выделении нескольких листов в заголовке окна появляется надпись [Группа].

Одновременное редактирование файлов несколькими пользователями

Excel 2000 и более поздних версий обеспечивает одновременное редактирование книги несколькими пользователями. Поместите книгу в папку, доступную для других пользователей, выполните команду Сервис -> Доступ к книге и установите флажок Разрешить изменять файл нескольким пользователям одновременно.

Если вы хотите ограничить посторонний доступ к общей книге, выполните следующие действия.
1. Выполните команду Сервис -> Защита -> Защитить книгу и дать общий доступ. Установите флажок Общий доступ с исправлениями.
2. Введите пароль в поле Пароль (необязательно).
3. Щелкните на кнопке ОК.

Теперь никто не сможет открыть книгу, пока вы не сообщите ему пароль.


Сохранение веб-адресов и сетевых путей в виде простого текста

При вводе в ячейку URL-адреса текст автоматически преобразуется в гиперссылку. Обычно такое преобразование нежелательно. Как запретить его?

В Excel 97 автоматического преобразования URL-адресов в гиперссылки не происходит. В Excel 2000 запретить такое преобразование невозможно, но вы можете
сразу же нажать клавиши Ctrl+Z и отменить его. Если нужный момент упущен,щелкните на ячейке и выполните команду Вставка • Гиперссылка • Удалить гипер­
ссылку. В Excel 2002 и последующих версиях текст URL-адреса по умолчанию преобразуется в гиперссылку, но преобразование можно отключить. Для этого вы­
полните команду Сервис -> Параметры автозамены, перейдите на вкладку Автоформат при вводе и в группе Заменять при вводе сбросьте флажок Адреса Интернета и сетевые пути гиперссылками.


Форматирование части содержимого ячейки

Чтобы отформатировать часть содержимого ячейки, щелкните на ячейке, чтобы отобразить ее содержимое в строке формул (строка между панелью инструментов Excel и листом). Выделите форматируемые символы в строке формул и измените их внешний вид при помощи кнопок панели форматирования. Кому-то такое решение покажется элементарным, но вы не поверите, сколько народу о нем даже не догадывается.

Выбор цвета ярлычков

Чтобы изменить цвет ярлычка листа в Excel 2002 и 2003, щелкните на нем правой кнопкой мыши, выберите в контекстном меню команду Цвет ярлычка и укажите нужный цвет (если вы предпочитаете написать процедуру на VBA, воспользуйтесь свойством Tab объекта Worksheet).
В Excel 97 и 2000 ярлычки рабочих листов не представлены в объектной модели, поэтому изменить их цвета не удаст -
ся.

Условное форматирование

Условное форматирование — одна из самых замечательных возможностей Excel.
Чтобы изменить формат ячейки на основании ее содержимого, выполните следующие действия.
1. Выделите форматируемые ячейки и выполните команду Формат -> Условное форматирование. На экране появится диалоговое окно Условное форматирование, показанное.
2. Откройте второй раскрывающийся список и выберите оператор сравнения (между, меньше, больше и т. д.), который должен использоваться для проверки данных. Затем введите в третьем и четвертом полях ассоциированные значения, используемые при проверке данных (четвертое поле появляется не всегда  — оно зависит от выбранного логического оператора). Например, выбираем во втором списке строку меньше и вводим в правом поле значение 25.
3. Щелкните на кнопке Формат и сообщите Excel, как должны форматироваться ячейки со значениями меньше 25. Вы можете указать цвет и начертание шрифта, выбрать режим подчеркивания или перечеркивания. Завершив настройку, щелкните на кнопке ОК.
4. Щелкните на кнопке ОК, чтобы применить формат, или на кнопке А также, чтобы
определить до двух дополнительных правил для ячейки. Например, можно определить еще один логический оператор для пометки чисел, больших 15 и меньших 25.


Следует внести следующие изменения в реестр:

;Отключить "Ярлык для" при создании новых ярлыков
[HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Windows\Curre ntVersion\Explorer]
"link"=hex:00,00,00,00


;Включить"Ярлык для" при создании новых ярлыков
[HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Windows\Curre ntVersion\Explorer]
"link"=hex:1e,00,00,00

Определение пересечения двух диапазонов в формуле

Чтобы использовать пересечение двух диапазонов в формуле, достаточно разделить диапазоны пробелом. Обнаруживая пробел в аргументе формулы там, где должен быть диапазон, Excel интерпретирует пробел как оператор пересечения.
Например: =СРЗНАЧ(С19:М20 G6:H27) - среднее значение в диапазоне G19:H20, который является пересечением диапазонов С19:М20 и G6:H27
Оператор пересечения также может использоваться для определения пересечения двух именованных диапазонов. Если бы диапазонам в предыдущей формуле были присвоены имена WKST14, WKST15, РМ1 и РМ2, то формула имела бы вид: =CP3HA4(WKST14:WKST15 РМ1:РМ2)


Источник: http://www.oszone.ru/465/

Windows 2000 поддерживает следующие файловые системы: FAT, FAT32 и NTFS. На выбор файловой системы оказывают влияние следующие факторы:
  • Цель, для которой предполагается использовать компьютер.
  • Аппаратная платформа.
  • Количество жестких дисков и их объем.
  • Требования к безопасности.
  • Используемые в системе приложения

Windows 2000 поддерживает распределенную файловую систему (Distributed File System, DFS) и шифрующую файловую систему (Encrypting File System, EFS). Хотя DFS и EPS и названы "файловыми системами", они не являются таковыми в строгом понимании этого термина. Так, DFS представляет собой расширение сетевого сервиса, позволяющее объединить в единый логический том сетевые ресурсы, расположенные в разделах с различными файловыми системами. Что касается EPS, то это ≈ надстройка над NTFS, которая дополняет NTFS возможностями шифрования данных.


Источник: http://www.oszone.ru/print/466/


FAT (чаще всего в главе подразумевается FAT 16) представляет собой простую файловую систему, разработанную для небольших дисков и простых структур каталогов. Ее название происходит от названия метода, применяемого для организации файлов ≈ таблица размещения файлов (File Allocation Table, FAT). Эта таблица размещается в начале тома. В целях защиты тома на нем хранятся две копии FAT. В случае повреждения первой копии FAT дисковые утилиты (например, Scandisk) могут воспользоваться второй копией для восстановления тома. Таблица размещения файлов и корневой каталог должны располагаться по строго фиксированным адресам, чтобы файлы, необходимые для запуска системы, были размещены корректно.

По принципу построения FAT похожа на оглавление книги, т. к. операционная система использует ее для поиска файла и определения кластеров, которые этот файл занимает на жестком диске. Изначально компания Microsoft разработала FAT для управления файлами на дискетах, и только затем приняла ее в качестве стандарта для управления дисками в MS-DOS. Сначала для дискет и небольших жестких дисков (менее 16 Мбайт) использовалась 12-разрядная версия FAT (так называемая FAT12). В MS-DOS v. 3.0 была введена 16-разрядная версия FAT для более крупных дисков. К настоящему моменту FAT 12 применяется на носителях очень малого объема (или на очень старых дисках). Например, все 3,5-дюймовые дискеты емкостью 1,44 Мбайт форматируются для FAT16, а все 5,25-дюймовые ≈ для FAT12.

Том, отформатированный под FAT12 и FAT16, размечается по кластерам. Стандартный размер кластера, устанавливаемый по умолчанию, определяется размером тома. Таблица расположения файлов и ее резервная копия содержат следующую информацию о каждом кластере тома:

  • Unused (кластер не используется).
  • Cluster in use by a file (кластер используется файлом).
  • Bad cluster (плохой кластер).
  • Last cluster in a file (последний кластер файла).

Корневая папка содержит записи для каждого файла и каждой папки, расположенных в корневой папке. Единственным отличием корневой папки от остальных является то, что она занимает четко определенное место на диске и имеет фиксированный размер (не более 512 записей для жесткого диска; для дискет этот размер определяется их объемом).

Папки содержат 32-байтные записи для каждого содержащегося в них файла и каждой вложенной папки. Эти записи содержат следующую информацию:

  • Имя (в формате 8.3).
  • Байт атрибутов (8 бит полезной информации, которая подробно описана ниже).
  • Время создания (24 бит).
  • Дата создания (16 бит).
  • Дата последнего доступа (16 бит).
  • Время последней модификации (16 бит).
  • Дата последней модификации (16 бит).
  • Номер начального кластера файла в таблице расположения файлов (16 бит).
  • Размер файла (32 бита).

Структура папки FAT не имеет четкой организации, и файлам присваиваются первые доступные адреса кластеров на томе. Номер начального кластера файла представляет собой адрес первого кластера, занятого файлом, в таблице расположения файлов. Каждый кластер содержит указатель на следующий кластер, использованный файлом, или индикатор (OxFFFF), указывающий, что данный кластер является последним кластером файла.

Информация папок используется операционными системами, поддерживающими файловую систему FAT. Кроме того, Windows 2000 может хранить в записи папки дополнительную временную информацию (time stamps). Эти дополнительные временные атрибуты указывают, когда файл был создан и когда к нему в последний раз предоставлялся доступ. Главным образом, дополнительные атрибуты используются приложениями POSIX.

Файлы на дисках имеют 4 атрибута, которые могут сбрасываться и устанавливаться пользователем ≈ Archive (архивный), System (системный), Hidden (скрытый) и Read-only (только чтение).

Примечание: В Windows 2000 все файлы, имеющие комбинацию атрибутов скрытый и системный, считаются защищаемыми файлами операционной системы (operating system protected files). Windows 2000 защищает такие файлы, не отображая их в программе Проводник и папке Мой компьютер. Чтобы увидеть эти файлы в Проводнике, вызовите утилиту Свойства папки (Folder Options) (через панель управления или через меню Сервис (Tools) Проводника или папки Мой компьютер). В ее окне перейдите на вкладку Вид (View), выберите переключатель Показывать скрытые файлы и папки (Show hidden files and folders) и снимите флажок Скрывать защищенные системные файлы (рекомендуется) (Hide protected operating system files (Recommended)). Помимо этого, защищаемые файлы операционной системы можно просматривать из командной строки с помощью команды dir /a.

В Windows NT, начиная с версии 3.5, файлы, созданные или переименованные на томах FAT, используют биты атрибутов для поддержки длинных имен файлов методом, не вступающим в конфликт с методами доступа к тому, используемыми операционными системами MS-DOS и OS/2. Для файла с длинным именем Windows NT/2000 генерирует короткое имя в формате 8.3. Кроме этого стандартного элемента Windows NT/2000 создает для файла одну или несколько дополнительных записей, по одной на каждые 13 символов длинного имени. Каждая из этих дополнительных записей содержит соответствующую часть длинного имени файла в формате Unicode. Windows NT/2000 устанавливает для дополнительных записей атрибуты тома, а также скрытого системного файла, предназначенного только для чтения, чтобы пометить их как части длинного имени файла, MS-DOS и OS/2 обычно игнорируют записи папок, для которых установлены все эти атрибуты, поэтому такие записи для них невидимы. Вместо этого MS-DOS и OS/2 получают доступ к файлу по стандартному короткому имени файла в формате 8.3.

Примечание: Windows NT/2000 и Windows 9х используют одинаковый алгоритм для генерации длинных и коротких имен файлов. На компьютерах с двойной загрузкой к файлам, созданным с помощью одной из этих операционных систем, можно получать доступ, работая под управлением другой.

Windows NT, начиная с версии 3.5, поддерживает длинные имена файлов на томах FAT. Эту устанавливаемую по умолчанию опцию можно отключить, задав значение 1 для параметра реестра Win31FileSystem, входящего в состав следующего ключа реестра:

HKEY_LOCAL_MACH IN ESystemCiirrentControlSetControlFileSystem

Установка этого значения не позволит Windows NT создавать на томах FAT файлы с длинными именами, но не повлияет на уже созданные длинные имена.

В Windows NT/2000 FAT16 работает точно так же, как и в MS-DOS, Windows 3.1х и Windows 95/98. Поддержка этой файловой системы была включена в Windows 2000, поскольку она совместима с большинством операционных систем других фирм-поставщиков программного обеспечения. Помимо этого, применение FAT16 обеспечивает возможность обновления более ранних версий операционных систем семейства Windows до Windows 2000.

Примечание: Нельзя использовать Windows NT/2000 совместно с программными средствами, осуществляющими разбиение диска на тома и сжатие дисков при помощи драйверов устройств, которые загружаются MS-DOS. Например, если требуется иметь доступ к разделу или логическому диску FAT, работая под управлением Windows NT/2000, не следует применять для них такие средства сжатия, как DoubleSpace (MS-DOS 6.0) или DriveSpace (MS-DOS 6.22). Для сканирования и восстановления томов FAT, используемых Windows NT/2000, рекомендуется ввести в командной строке команду chkdsk. Эта программа объединяет функциональные возможности, присущие программам MS-DOS Chkdsk и Scandisk, включая сканирование поверхности жесткого диска. Если требуется выполнить сканирование поверхности диска, дайте из командной строки команду chkdsk /r.

32-разрядная файловая система FAT32 была введена с выпуском Windows 95 OSR2 и поддерживается в Windows 98 и Windows 2000. Она обеспечивает оптимальный доступ к жестким дискам, CD-ROM и сетевым ресурсам, повышая скорость и производительность всех операций ввода/вывода. FAT32 представляет собой усовершенствованную версию FAT, предназначенную для использования на томах, объем которых превышает 2 Гбайт.

Том, отформатированный для использования FAT32, как и том FAT16, размечается по кластерам. Размер кластера по умолчанию определяется размером тома. В табл. 7.1 приведено сравнение размеров кластеров для FAT16 и FAT32 в зависимости от размера диска.

Таблица 7.1. Размеры кластеров по умолчанию для FAT 16 и FAT32

Размер диска

Размер кластера FAT16

Размер кластера FAT32

До 32 Мбайт

512 байт

Не поддерживается

32-63 Мбайт

1 Кбайт

Не поддерживается

64-127 Мбайт

2 Кбайт

Не поддерживается

128-255 Мбайт

4 Кбайт

Не поддерживается

256-511 Мбайт

8 Кбайт

Не поддерживается

512-1023 Мбайт

16 Кбайт

4 Кбайт

1024-2047 Мбайт (2 Гбайт)

32 Кбайт

4 Кбайт

2048-8191 Мбайт (8 Гбайт)

Не поддерживается

4 Кбайт

8192-16383 Мбайт (16 Гбайт)

Не поддерживается

8 Кбайт

16384-32767 Мбайт (32 Гбайт)

Не поддерживается

16 Кбайт

От 32 Гбайт

Не поддерживается

32 Кбайт

Для обеспечения максимальной совместимости с существующими прикладными программами, сетями и драйверами устройств, FAT32 была реализована с минимумом возможных изменений в архитектуре и внутренних структурах данных. Все утилиты Microsoft, предназначенные для работы с дисками (Format, FDISK, Defrag и ScanDisk), были переработаны для обеспечения поддержки FAT32. Кроме того, Microsoft проводит большую работу по поддержке ведущих фирм-производителей драйверов устройств и утилит для работы с диском, чтобы помочь и в обеспечении поддержки FAT32 в их продуктах. В табл. 7.2 сделана попытка сравнения характеристик FAT16 и FAT32.

Таблица 7.2. Сравнение характеристик FAT16 и FAT32

FAT16

FAT32

Поддерживается большинством операционных систем, в числе которых MS-DOS, Windows 98, Windows NT, OS/2 и UNIX

На текущий момент поддерживается только операционными системами Windows 98 (и Windows 98 Second Edition), Windows 95 OSR2 и Windows 2000

Эффективна только на логических дисках, размер которых не превышает 256 Мбайт

Не поддерживаются диски, размер которых менее 512 Мбайт

Поддерживает сжатие диска с помощью таких утилит, как Drvspace

Не поддерживает сжатие диска

Ограничена по размеру до 65 525 кластеров. Каждый кластер имеет фиксированный размер в зависимости от размера логического диска. Ограничения по количеству кластеров, и их размеру (32 Кбайт) приводят к общему ограничению по размеру диска (не более 2 Гбайт). Помимо этого, FAT12/16 обычно имеет ограничения по количеству файлов и папок, которые могут содержаться в корневом каталоге (в зависимости от диска максимальное значение колеблется от 200 до 400)

Максимальный размер кластера ≈ 32 Кбайт, максимальный размер диска ≈ 2 Тбайт

Поскольку с увеличением размера диска размер кластера FAT16 увеличивается, хранение файлов на таких дисках становится неэффективным. Например, если файл размером 10 Кбайт хранится в кластере размером 32 Кбайт, то 22 Кбайт дискового пространства не используются

Для дисков размером менее 8 Гбайт размер кластера ≈ 4 Кбайт

FAT32 обеспечивает следующие преимущества по сравнению с прежними реализациями FAT:

  • Поддержка дисков размером до 2 Тбайт. Следует, правда, отметить, что команда format, включенная в Windows 2000, не позволяет форматировать для использования FAT32 тома, размер которых превышает 32 Гбайт. Поэтому при форматировании томов объемом более 32 Гбайт следует использовать файловую систему NTFS. Однако драйвер FASTFAT, имеющийся в составе Windows 2000, позволяет монтировать и поддерживать любые тома FAT32, в том числе и такие, объем которых превышает 32 Гбайт. За исключением упомянутого выше ограничения FAT32 в Windows 2000 работает точно так же, как в Windows 95 OSR2 и Windows 98.
  • Более эффективное расходование дискового пространства. FAT32 использует более мелкие кластеры (см. табл. 7.1), что позволяет повысить эффективность использования дискового пространства на 10≈15% по сравнению с FAT.
  • Повышенная надежность и более быстрая загрузка программ. В отличие от FAT 12 и FAT 16, FAT32 обладает возможностью перемещать корневой каталог и использовать резервную копию FAT, если первая копия получила повреждения. Кроме того, загрузочный сектор FAT32 был расширен по сравнению с FAT16 и содержит резервные копии жизненно важных структур данных. Повышенная устойчивость FAT32 обусловлена именно этими факторами.

Источник: http://www.oszone.ru/467/

Файловая система Windows NT (NTFS) обеспечивает такое сочетание производительности, надежности и эффективности, которое невозможно предоставить с помощью любой из реализаций FAT (как FAT16, так и FAT32). Основными целями разработки NTFS являлись обеспечение скоростного выполнения стандартных операций над файлами (включая чтение, запись, поиск) и предоставления дополнительных возможностей, включая восстановление поврежденной файловой системы на чрезвычайно больших дисках. 

NTFS обладает характеристиками защищенности, поддерживая контроль доступа к данным и привилегии владельца, играющие исключительно важную роль в обеспечении целостности жизненно важных конфиденциальных данных. Папки и файлы NTFS могут иметь назначенные им права доступа вне зависимости от того, являются они общими или нет. NTFS ≈ единственная файловая система в Windows NT/2000, которая позволяет назначать права доступа к отдельным файлам. Однако, если файл будет скопирован из раздела или тома NTFS в раздел или на том FAT, все права доступа и другие уникальные атрибуты, присущие NTFS, будут утрачены.

Файловая система NTFS, как и FAT, в качестве фундаментальной единицы дискового пространства использует кластеры. В NTFS размер кластера по умолчанию (когда он не задается ни командой format, ни в оснастке Управление дисками) зависит от размера тома. Если для форматирования тома NTFS используется утилита командной строки FORMAT, то нужный размер кластера можно указать в качестве параметра этой команды. Размеры кластеров по умолчанию приведены в табл. 7.3.

Таблица 7.3. Зависимость размера кластера по умолчанию от размера раздела для NTFS

Размер раздела

Количество секторов в кластере

Размер кластера

До 512 Мбайт включительно

1

512 байт

513-1024 Мбайт (1 Гбайт)

2

1Кбайт

1025-2048 Мбайт (2 Гбайт)

4

2Кбайт

2049-4096 Мбайт (4 Гбайт)

8

4Кбайт

4097-8192 Мбайт (8 Гбайт)

16

8Кбайт

8193-16384 Мбайт (16 Гбайт)

32

16Кбайт

16385-2768 Мбайт (32 Гбайт)

64

32Кбайт

От 32 678 Мбайт

128

64Кбайт

Примечание: Если размер кластера превышает 4 Кбайт, то это делает невозможным применение функции сжатия NTFS. Для установки размера кластера используется команда format с ключом /a: size, где size ≈ размер кластера, отличающийся от устанавливаемого по умолчанию. Следует отметить, что в общем случае настоятельно рекомендуется использовать размер, устанавливаемый по умолчанию.

Основную информацию о томе NTFS содержит загрузочный сектор раздела (Partition Boot Sector), который начинается с сектора 0 и может иметь длину до 16 секторов. Он состоит из двух структур:

  • Блок параметров BIOS. Эта структура содержит информацию о строении тома и структурах файловой системы.
  • Код, описывающий, как найти и загрузить файлы для любой из установленных на компьютере операционных систем. Для систем Windows NT/2000, установленных на компьютерах х86, этот код вызывает загрузку NTLDR.

Форматирование тома для NTFS приводит к созданию нескольких системных файлов и главной таблицы файлов (Master File Table, MFT). MFT содержит информацию обо всех файлах и папках, имеющихся на томе NTFS. NTFS ≈ это объектно-ориентированная файловая система, которая обрабатывает все файлы как объекты с атрибутами. Практически все объекты, существующие на томе, представляют собой файлы, а все что имеется в файле, представляет собой атрибуты ≈ включая атрибуты данных, атрибуты системы безопасности, атрибуты имени файла. Каждый занятый сектор на томе NTFS принадлежит какому-нибудь файлу. Частью файла являются даже метаданные файловой системы (информация, которая представляет собой описание самой файловой системы).

В Windows 2000 была введена новая версия NTFS ≈ NTFS 5.0. Новые структуры данных, появившиеся в составе этой реализации, позволяют использовать новые возможности Windows 2000, например, квоты на использование диска для каждого пользователя, шифрование файлов, отслеживание ссылок, точки перехода (junction points), встроенные наборы свойств (native property sets). Кроме того, добавлять дополнительное дисковое пространство к томам NTFS 5.0 можно без перезагрузки. Новые возможности NTFS 5.0 приведены в табл. 7.4.

Таблица 7.4. Дополнительные возможности, обеспечиваемые NTFS 4 и NTFS 5

Функциональная возможность

Комментарии

Система безопасности Windows NT/2000 позволяет устанавливать различные права доступа к файлам и папкам для пользователей и групп

 

Ведение журнала дисковой активности позволяет быстро выполнить восстановление тома в случае сбоя подачи питания или других системных проблем

 

Гибкие опции форматирования позволяют более эффективно использовать дисковое пространство Windows NT/2000

 

Опции сжатия позволяют выполнять сжатие отдельных файлов и каталогов

Тома могут расширяться и использовать дисковое пространство, не выделенное другим томам

Поддерживается для размеров кластеров до 4 Кбайт

При использовании NTFS 4, для того чтобы внесенные изменения вошли в силу, требуется перезагрузить компьютер; NTFS 5 перезагрузки не требует

Чередующиеся тома позволяют ускорить доступ к данным

Новые чередующиеся тома могут быть созданы только на динамических дисках (Dynamic disks)

Зеркальные тома и тома RAID-5 позволяют обеспечить отказоустойчивое хранение данных

Эта возможность обеспечивается только в Windows NT/2000 Server Новые зеркальные тома и тома RAID-5 могут быть созданы только на динамических дисках (Dynamic disks)

Возможность использования файловых сервисов и сервисов печати для Macintosh (File and Print Services for Macintosh)

Обеспечивается только в Windows NT/2000 Server

NTFS ≈ наилучший выбор для работы с томами большого объема. При этом следует учесть, что если к системе предъявляются повышенные требования (к числу которых относятся обеспечение безопасности и использование эффективного алгоритма сжатия), то часть из них можно реализовать только с помощью NTFS. Поэтому в ряде случаев нужно использовать NTFS даже на небольших томах.



Источник: http://www.oszone.ru/487/

С помощью средств Windows 2000 можно весьма гибко управлять дисковой системой. Вы можете создать набор томов на свободном пространстве физических жестких дисков. Кроме того, созданные вами тома могут включать в себя несколько дисков и входить составной частью в систему обеспечения отказоустойчивости системы хранения данных.

Каждый том диска может иметь одну из двух файловых систем ≈ FAT (FAT16 или FAT32) или NTFS. ,Если вы хотите работать с несколькими файловыми системами, а на вашем жестком диске есть только один том, на том же диске вам придется создать второй том. Если же на диске не осталось свободного пространства, следует заново установить Windows 2000 таким образом, чтобы оставить свободное пространство, позволяющее создать необходимое количество томов.

Если вы работаете только с операционной системой Windows 2000, один том может занимать весь жесткий диск. Однако, если планируется использование других операционных систем или файловых систем, это следует учитывать при разбивке дискового пространства и соответственно указать размер тома, на котором будет установлена операционная система Windows 2000. После завершения установки с помощью оснастки Управление дисками на оставшемся свободном дисковом пространстве можно создать дополнительные тома. Например, если вы будете устанавливать на жестком диске другую операционную систему ≈ MS-DOS или UNIX, имеющую несовместимую с Windows 2000 файловую систему, следует создать второй том. Необходимо отметить, что MS-DOS и Windows 2000 могут существовать на одном и том же томе, если он сформатирован для FAT.

Для разбивки дискового пространства до установки Windows 2000 можно использовать программы Fdisk (для FAT) и другие утилиты (для NTFS). Следует помнить, что Fdisk "не видит" тома, сформатированные для NTFS.

Примечание: Windows 2000 не может распознать свободное пространство, созданное в разделе FAT с помощью программы UNDELETE SENTRY, входящей в состав дистрибутива MS-DOS версии 6.2. С помощью SENTRY MS-DOS резервирует часть жесткого диска для хранения уничтоженных файлов. Поскольку операционная система Windows 2000 не может распознать дисковое пространство, созданное SENTRY, она считает его занятым.

Все изменения, сделанные на диске, немедленно вступают в силу. Поэтому не нужно сохранять их или перезагружать систему.


Автоматическое продолжение числовых последовательностей

   Excel позволяет легко и быстро генерировать последовательности данных. Введите первые два числа в смежных ячейках, а затем выделите эти ячейки и перетаскивайте маркер заполнения (черный квадратик в правом нижнем углу выделенного интервала) до тех пор, пока в подсказке рядом с указателем мыши не
появится нужное число.

   Первые два числа определяют шаг последовательности. Например, если ячейка А1 содержит число 1, а ячейка А2 — число 3, то в ячейку A3 заносится число 5, в ячейку А4 — число 7, и т. д. Если же ячейки А1 и А2 содержат числа 5 и 10 соответственно, то в ячейке A3 будет сгенерировано число 15, в ячейке А4 — число 20, и т. д.

В сетевые операционные системы Windows XP Professional и Windows Server 2003 встроено несколько протоколов. Они весьма различны между собой (иначе не было бы смысла включать их все), и не каждый из них можно использовать для одних и тех же целей. Проще говоря, каждый их них подходит для конкретного типа сети.
С первого взгляда может показаться, что самым разумным решением в случае, если вы не уверены, какой протокол лучше подойдет для конкретной сети, будет становить все протоколы и в соответствии с мнением «компьютеру видней» возложить правильный выбор протокола и всю ответственность за связь на компьютер. Но это не выход из положения.
Такое решение породит лишние проблемы при устранении трудностей в случае, когда коммуникация в сети не проходила так, как полагается. О перегрузке сети мы даже не говорим.
Прежде чем вы начнете использовать какой-либо протокол, нужно все хорошо обдумать и спланировать.
Если вы используете систему Windows и при этом хотите иметь надежную сеть, стабильный выход в Интернет и минимум временных и финансовых затрат на устранение неполадок, выбирайте только протокол TCP/IP. Ваша сеть будет быстрой, легко масштабируемой, основанной на стабильных и проверенных технологиях и готовой к подключению к Интернету.


Сетевой адаптер и несколько протоколов
Если на компьютере установлено несколько протоколов (неважно, по какой причине — исторически ли так сложилось, администратор ли экспериментировал), или, иными словами, если компьютер умеет говорить на нескольких языках, то это создает избыточную нагрузку на сеть.
Для оптимальной загрузки сети и надежной работы сетевых служб рекомендуется использовать только самые необходимые протоколы. В абсолютном большинстве случаев достаточно одного протокола TCP/IP.
Рассмотрим, как происходит коммуникация двух компьютеров, на одном из которых установлены два протокола — TCP/IP и NWLink. В нашей сети мы еще не устанавливали протокол NWLink, но для примера будем считать, что это уже сделано.
Когда в ОС Windows 2000 и выше устанавливается новый протокол, то он автоматически привязывается ко всем имеющимся на компьютере сетевым адаптерам. На каждом адаптере эти привязки образуют иерархию, или порядок. Порядок привязки определяет очередность выполнения протоколов: если с одной сетевой картой связано несколько протоколов, то при попытке установить соединение с удаленным узлом операционная система сначала обратится к нему по первому протоколу, если соединение не удастся — по следующему, и так далее.

Просмотреть порядок привязки можно следующим способом:
1. В меню Пуск выберите Панель управления. Щелкните правой кнопкой мыши по пункту Сетевые подключения и в контекстном меню выберите команду Открыть.
2. В окне папки Сетевые подключения выберите из меню команду Дополнительно -> Дополнительные параметры и в появившемся окне открыть вкладку Адаптеры и привязки.

Привязки протоколов к сетевым адаптерам
На рисунке видно, что первым в иерархии привязок стоит протокол NWLmk, Если на соседнем компьютере, с которым мы пытаемся установить соединение^ тоже установлен NWUnk, то первая попытка связи окажется успешной н эти два узла будут общаться друг с другом по протоколу NWLink, а со всеми остальными узлами сети — по TCP/IP. Если же на втором компьютере стоит только TCP/IP, то одна и та же информация будет послана дважды: сначала по протоколу NWLink — неудачно, потом по TCP/IP — успешно. Вот так сеть и засоряется ненужной информацией.

Что же делать, если условия требуют поддерживать протокол NWLink — например, ради одного-единствениого узла, понимающего только этот протокол? Можно изменить порядок привязки: поставить TCP/IP первым. Тогда лишние пакеты будут отправляться в сеть только при попытках соединиться с этим единственным узлом.
Чтобы изменить очередность выполнения протокола, в диалоговом окне Дополнительные параметры выберите нужный протокол и нажатием на кнопку со стрелкой в правой части диалогового окна передвиньте его вверх или вниз.
Если вы полагаете, что ваша сеть еше слишком мала для того, чтобы учитывать такие тонкости, взвесьте ситуацию еще раз. Если вы присмотритесь к работе сети, то заметите, что в каждый момент времени информацию может передавать только один узел. Если несколько узлов попытаются связаться друг с другом одновременно, то в сети Ethernet возникнет конфликт, будет разрешен в пользу одного из них, а остальным придется повторить попытку через некоторое время. При избыточной установке нескольких протоколов даже в малой сети может происходить изрядное количество сбоев, потому что по ней путешествует в несколько раз больше пакетов, чем нужно и чем было бы при наличии единственного протокола.

Включение разрывов строк в содержимое ячеек

Разрыв строки включается в текст ячейки нажатием клавиш Alt+Enter.

Інформація - одне з фундаментальних понять курсу.

Якщо для вивчення понять алгоритму та комп'ютера вже створено певну методику, то, як свідчить практика, поняттю інформації вчителі майже не приділяють уваги. Оскільки за програмою поняття інформа­ції вивчається на перших уроках, то часто в шкільній практиці воно пояснюється формально або зовсім опускається. Крім того, деякі вчите­лі вважають, що курс інформатики повинен починатися не з вивчення теоретичних питань, а з практичної роботи за комп'ютером, і відпо­відно будують шкільний курс. Сьогодні методичною проблемою є також побудова уроків, присвячених формуванню поняття інформації, відсутність відповідної системи завдань та вправ, методичної літера­тури з цього питання.

У більшості навчальних посібників з інформатики багато говорить­ся про комп'ютери, алгоритми, програмні засоби, методи розв'язування задач з використанням комп'ютера, але майже нічого про поняття ін­формації. Тим самим створюється уявлення, що інформація — це дещо очевидне та невизначене, і говорити про це довго і систематично не слід. Разом з тим поняття інформації є ключовим — зв'язує різні теми курсу. Курс інформатики — це насамперед вивчення властивостей інформації, методів і засобів її пошуку, збирання, зберігання, опрацювання, подання, передавання, коректного використання.

Процес ознайомлення учнів з поняттям інформації можна поділити на такі етапи:

1.        Введення понять інформації і повідомлення.

2.        З'ясування взаємозв'язків між поняттями інформації і повідом­лення.

3.        Формування уявлень про носії інформації.

4.        З'ясування питань про способи подання інформації.

5.        Формування уявлень про види інформації.

6.        З'ясування питань про оцінювання і вимірювання інформації, про шум та взаємоперетворення інформації і шуму.

7.        Формування уявлень про кодування повідомлень, за допомогою яких передається інформація.

8.        З'ясування властивостей інформації.

9.        Формування уявлень про інформаційні процеси.

Поняття інформації в курсі інформатики є одним із вихідних. На ньому базуються такі поняття інформатики, як знак, знакова система, мова, письмо, повідомлення, алгоритм, інтерпретація повідомлення, подання повідомлень, передавання повідомлень, шум, дезінформація та інші. Ознайомити учнів з поняттям інформації доцільно на перших уро­ках курсу. Це дозволить аргументовано розкрити зміст навчального предмета інформатики, ознайомитись з його завданнями. Основні мето­ди вивчення цього матеріалу — індуктивний за логікою, за джерелами подання інформації — пояснювально-ілюстративний, за ступенем самостійності учнів — репродуктивний. Поняття інформації належить до основних і не визначається через простіші поняття.

Зрештою вчитель повинен пам'ятати, що немає відповіді на запитан­ня — що таке інформація. Інформація — лише одна зі сторін відобра­ження навколишньої дійсності нервовою системою живого організму, свідомістю людини. Тому вводити поняття інформації слід конкретно-індуктивним способом, за допомогою наочних, добре знайомих учням прикладів.

Розглянемо деякі з них.

§          Обмін повідомленнями між людьми здійснюється за допомогою:

а)       світлових сигналів та різних зорових образів;

б)       сукупностей певних знаків (письмо) — книжки, газети, журнали, графічні схеми тощо;

в)       технічних засобів (різні поєднання звукових та світлових сигналів) — радіо, телебачення, телеграф, телефон тощо;

г)        звукових сигналів — мова, музика тощо;

д)       зорових образів — художні твори, кінофільми, відеофільми, графіка тощо.

При цьому одна людина або група людей «породжує», ство­рює початкові сигнали в певній послідовності, інша — по-своєму сприймає цю сукупність.

§          Обмін відомостями у тваринному світі відбувається також за допомогою звукових і світлових сигналів — крики тривоги, заклику, погрози, зміна забарвлення, запаху, пози тощо.

§          Передавання ознак від клітини до клітини, від організму до організ­му відбувається за допомогою сукупності генів, які зберігають відо­мості про склад, будову та характер обміну речовин в організмі.

§          Обмін сигналами між людиною та автоматом відбувається за допомогою певної сукупності впливів світлових, звукових, елек­тричних та інших сигналів.

Доцільно запропонувати учням до кожного з виділених пунктів навести конкретні приклади та дати відповіді на запитання: скільки об'єктів можна виділити в наведених прикладах? Що характерно для кожного з виділених об'єктів? Який зв'язок існує між об'єктами, про які йдеться? За допомогою яких засобів передають сигнали чи відомості?

Порівнюючи приклади, учні під керівництвом учителя повинні виді­лити в них спільні суттєві та несуттєві ознаки. Суттєві: розглядається як мінімум дві системи. Одна система «породжує» деяку сукупність сигналів, відомостей, впливів; інша — приймає. Несуттєві: спосіб подання сукупності повідомлень; склад (якісний та кількісний) систем, які видають та сприймають сукупність сигналів.

Потім доцільно підвести підсумок: під повідомленням розуміють вплив на нервову систему живого організму деякої сукупності сигналів, подразників, яка може бути подана різними способами залежно від систем, які її видають та сприймають.



Включение специальных символов в лист Excel

В Excel 2002 и последующих версий команда Вставка -> Символ открывает диалоговое окно Символ для выбора вставляемых знаков. Выделите нужный знак и щелкните на кнопке Вставить. В Excel 97 и 2000 для ввода дополнительных символов приходится использовать вспомогательное приложение Windows Таблица символов.
В Windows XP, Me или 98 это приложение запускается командой Пуск -> Программы -> Стандартные -> Служебные -> Таблица символов. Выберите в окне приложения
нужный шрифт и сделайте двойной щелчок на символе — символ копируется в буфер обмена. Далее остается лишь вставить символ в ячейку.

Термін «інформація» походить від латинського informacio, що озна­чає роз'яснення, виклад, обізнаність.

Учитель не повинен намагатися дати точне означення цього поняття і записати його. Він лише звертає увагу на те, що інформація є первин­ним і неозначуваним поняттям, та роз'яснює деякі його властивості.

Особливість цього поняття в тому, що воно використовується в усіх без винятку сферах: філософії, природничих і гуманітарних науках, біології, медицині і психології, фізіології людини і тварин, соціології, техніці, економіці, повсякденному житті. Тому конкретне тлумачення елементів, які пов'язані з поняттям «інформація», залежить від методів конкретної науки, мети дослідження, конкретної ситуації, моменту часу або просто від життєвого досвіду людини чи навіть її психічного стану.

Інформацію з навколишнього середовища людина сприймає орга­нами чуття.

1)                                    органи зору (світле, темне, червоне, жовте, яскраве тощо);

2)                                    органи слуху (окремі звуки, музика, голос людини, шум вітру, плюскіт води, гудіння мотора, голоси тварин та птахів тощо);

3)                                    органи нюху (запахи містять інформацію про їх джерела та характер цих джерел);

4)                                    органи дотику  (відомості  про температуру тіла,  шорсткість поверхонь, жорсткість матеріалу, щільність речовини та інші властивості деякого предмета людина може здобути, доторкаючись до предмета безпосередньо або за допомогою деяких при­ладів, оцінити його вагу тощо);

5)                                    інформацію про смакові якості тих чи інших речовин (гірке, кис­ле, солодке, солоне тощо) людина одержує через органи смаку;

6)                                    інформацію про склад речовини — в результаті хімічних аналі­зів, взаємодії речовин з навколишнім середовищем тощо.

Доцільно запропонувати учням самостійно навести приклади об­міну інформацією між людьми, одержання інформації людиною з навколишнього середовища, при цьому доцільно ставити запитання про способи подання та передавання інформації від дорослих до дітей в процесі гри, харчування, навчання; навести приклади засобів збе­рігання та передавання інформації (навколишнє середовище, різні тех­нічні засоби, книжки, кінофільми, магнітні стрічки, телеграф, пошта тощо) і способів подання і передавання інформації, способів аналізу вхідних даних і синтезу на основі аналізу нової інформації, нових знань про навколишній світ.

Навчальні задачі з цієї теми в основному повинні сформувати від­ношення до поняття інформації як до поняття, яке лежить в основі сучасної інформаційної картини світу, хоч і не має точного означення.

Вивчення цієї теми, відповідні цілі і завдання потребують обго­ворення з учнями можливих проявів дійсності, відповідного проблем­ного діалогу. Основна мета — сформувати в учнів поняття, найбільш адекватне науковому сприйманню та поясненню реалій навколишнього світу.

Учителеві доцільно добирати нерепродуктивні запитання та завдан­ня, наприклад, такі:

1.                                          Чи є для вас інформацією повідомлення, які містяться в Амери­канській національній науковій бібліотеці? Чому?

2.                                          Чи є інформацією нерозшифровані послання? Чому?

3.                                          Чи одержуєте ви інформацію при повторному читанні книжки, підручника?

4.                                          Чи однаково багато інформації в пачках по 100, 1000, 10000 одних і тих самих книжок? Одних і тих самих оголошень?

Такі завдання сприяють кращому розумінню учнями того факту, що означення поняття інформації не існує і взагалі немає відповіді на запи­тання — що таке інформація. Пошук відповідей на подібні запитання потребує дискусій і, як правило, проходить у вигляді проблемного діалогу. Розгляд таких завдань має не лише світоглядне значення, а й суттєву і важливу прикладну спрямованість, оскільки формує вміння працювати з поняттями.

Таким чином, поняття інформації і повідомлення доцільно ввести на деяких конкретних прикладах, не намагаючись дати означення.

ДУБЛИРОВАНИЕ СОДЕРЖИМОГО ЯЧЕЕК

   Чтобы скопировать содержимое ячейки в другие ячейки той же строки или столбца, щелкните на ячейке и перетащите маркер заполнения по ячейкам, в которых требуется продублировать значение. Чтобы продублировать содержимое ячейки в прямоугольном блоке,выделите копируемую ячейку и перетащите маркер заполнения по горизонтали. Отпустите кнопку мыши. Снова захватите маркер заполнения (но теперь уже для всего горизонтального диапазона, выделенного в данный момент) и перетащите его по вертикали.
В действительности возможности ввода последовательностей в Excel не ограничиваются простыми линейными сериями. В вашем распоряжении имеются и дру­
гие, нетривиальные средства: если перетащить маркер заполнения правой кнопкой мыши, то на экране появится контекстное меню для выбора типа приращения.

   Команда Линейное приближение генерирует те же линейные (арифметические) прогрессии, о которых уже говорилось выше. Но если выбрать команду Экспонен­
циальное приближение, Excel генерирует геометрическую прогрессию, в которой члены возрастают или убывают по экспоненциальному закону. Например, ариф­
метическая прогрессия может начинаться с чисел 1, 2, 3, 4, а геометрическая - с чисел 1, 2, 4, 8.

ПРИМЕЧАНИЕ
   Эта геометрическая прогрессия представляет последовательные степени двойки. Excel «понимает», что первый элемент равен 2°, второй — ТУ, третий — 22, и т. д. Если первые четыре элемента прогрессии равны 1, 4, 9, 16, то Excel сгенерирует числа 25 (52), 36 (б2) и т.д.
Контекстное меню, отображаемое при перетаскивании маркера заполнения правой кнопкой мыши, завершается командой Прогрессия. Диалоговое окно Прогрессия содержит элементы управления, при помощи которых определяете способ продолжения последовательности — скажем, арифметическая или геометрическая прогрессия. Установка переключателя Автозаполнение приводит к тому же результату, что и простое перетаскивание маркера заполнения.


Важливо, щоб учні зрозуміли на інтуїтивному рівні відмінність між поняттями інформації і повідомлення.

Інформацію передають за допомогою повідомлень.

Повідомлення передають за допомогою послідовності сигналів від джерела до приймача інформації. Середовище, через яке здійснюється передавання сигналів від джерела до приймача, називають каналом зв'язку.

Повідомлення можуть бути усними, письмовими чи організованими якимось іншим чином. Прикладами повідомлень є: показання вимі­рювального пристрою, дорожні знаки, текст телеграми, розповідь опо­відача, відповідь учня тощо.

Учителеві доцільно звернути увагу учнів на те, що не існує взаємно-однозначної відповідності між інформацією і повідомленням: одну і ту саму інформацію можна передати за допомогою різних повідомлень. І навпаки, одне і те саме повідомлення може нести різну інформацію залежно від того, як інтерпретують (тлумачать) повідомлення різні люди чи одні й ті самі люди за різних обставин, щодо якого предмета (властивостей) досліджується той чи інший об'єкт (явище природи) деяким суб'єктом (людиною). Це твердження вчителеві необхідно пояс­нити за допомогою достатньої кількості наочних прикладів.

§          Про  місце,  де дозволяється  переходити  вулицю  пішоходам, можна повідомити написом на спеціальному щиті «Перехід», або пофарбувавши місце переходу на дорозі білими смугами, або встановивши спеціальний дорожній знак.

§          Слова «хороша погода» можуть означати і сонячну погоду, і дощову, і теплий літній день, і морозний зимовий. Слова «най­краща пора року» для одних людей можуть означати весну, для інших осінь, ще для інших — літо або зиму.

§          Слово «голова» може означати реальну голову людини чи твари­ни або зображення голови, або людину, якщо це голова зборів, або мати значення, як у виразі «хліб — усьому голова».

§          Кивок головою згори донизу в українців є знаком згоди, а в бол­гарів — знаком заперечення.

§          Оливова гілка — знак миру.

§          Один і той самий метал можна досліджувати на придатність для виготовлення посуду, прикрас, на стійкість проти окислю­вання (іржавіння), на крихкість, на придатність до кування, на температуру плавлення, електропровідність тощо. Тому, наприк­лад, повідомлення «алюміній» за різних обставин може мати різний зміст залежно від того, які властивості металу цікавлять дослідника.

§          Сигнали машини швидкої допомоги для людини, яка на неї чекає, очевидно означають щось зовсім інше (що саме, напевне не може сказати ніхто, крім цієї людини), аніж для людини, яка випадково перетинала шлях авто чи просто побачила цю машину на вулиці.

Разом з тим учні повинні розуміти, що є ціла низка різноманітних повідомлень, команд, вимог, правил вуличного руху, правил техніки безпеки, правил поведінки, моралі, етики, законів суспільного життя, стосовно яких розбіжність тлумачень і відповідної поведінки дуже небажана, а часто і неприпустима.

Іноді за попередньою домовленістю з адресатом повідомлення навмисне конструюють так, щоб інформація, яку воно несе, була доступна лише адресатові. Сторонні люди на таке повідомлення або не звернуть уваги, або нададуть йому зовсім іншого тлумачення.

Оскільки кожна людина в одному і тому самому повідомленні бачить свою інформацію, по своєму його тлумачить, то краще говорити про носії повідомлень, а не про носії інформації, оскільки інформація в одному і тому самому повідомленні може бути різна.

Особливої уваги потребує поняття шуму. Необхідно, щоб учні зро­зуміли такі положення:

1.        Якщо повідомлення не несе корисної інформації, тоді воно несе шум.

2.        Інформація може перетворюватися на шум, і навпаки, шум може перетворюватись на інформацію.

Засвоїти ці положення учням допоможуть приклади.

§          Досить часто різні розповіді про ліки та відповідні оголошення і описи на телебаченні, радіо, на рекламних щитах не приверта­ють уваги глядача і не несуть для нього корисної інформації, тоб­то несуть шум. Однак, може трапитись, що багато разів бачене оголошення чи опис раптом приверне увагу глядача і він знайде в ньому корисну інформацію, наприклад в описах ліків в разі за­хворювання. В такий спосіб шум перетворюється на інформацію. Після цього це повідомлення знову перестане нести корисну для глядача інформацію: інформація знову перетворюється на шум.

§          Якщо кілька разів повідомляється про одну і ту саму таємницю, то перше повідомлення несе інформацію, а наступні такі пові­домлення для однієї і тієї самої людини — шум. У такий спосіб інформація  перетворюється  на шум.   Навпаки,  якщо якомусь повідомленню спочатку не надавали значення і вважали, що воно не несе корисної інформації, а пізніше в цьому повідомленні виявили корисну інформацію, то в такий спосіб шум перетво­рюється на інформацію. Доцільно зауважити, що з'ясування сутності всіх зазначених понять та термінів потребує наведення значної кількості прикладів. Причому, як свідчить практика, приклади повинні бути наочними, тобто вчителю потрібні відповідні малюнки або, для підвищення мотивації та інтересу учнів, можна зробити з потрібних малюнків комп'ютерну презентацію за допомогою засобів типу MicroSoft Power Point та запропонувати учням, переглянувши її, зробити відповідні висновки.


Ограничение автозамены

Вам портит жизнь излишне активный механизм автозамены. Конечно, за исправление ошибки в слове «прецендент» его можно лишь поблагодарить. Но когда Excel «исправляет» то, что было введено абсолютно правильно, это основательно раздражает.

Если Excel автоматически изменяет введенное слово, изменение можно отменить, нажав клавиши Ctrl+Z, но только в том случае, если после ввода слова была нажата клавиша пробела. Если же вы нажали клавишу Tab или Enter, Excel вносит изменение и переводифокус ввода к следующей активной ячейке. В этом случае нажатие клавиш Ctrl+Z будет относиться уже к новой ячейке.

Механизм автозамены можно полностью отключить — выполните команду Сервис -> Параметры автозамены и сбросьте флажок Заменять при вводе на вкладке Автозамена


На наступному етапі ознайомлення учнів з поняттям інформації доцільно ввести поняття мови. Розповідь учителя можна побудувати так.

Повідомлення подають певною мовою. При цьому повідомлення може мати вигляд деякої послідовності знаків, жестів, нотного запису, живописного твору, музичного твору, звукозапису, відеозапису, кіно­фільму. Існує досить багато різних мов — мови різних народів, мова глухонімих, мова сигнальників на кораблях, мова спілкування двох людей, які не знають рідної мови один одного. Знаками можуть бути різні зображення, жести, кивання і похитування головою, кліпання очима, різні рухи рук, пальців, прикраси. Часто погляд, вираз обличчя може сказати набагато більше про душевний стан людини, ніж бага­тослівні речення.

Поняття мови не обмежується випадком спілкування між людьми, воно використовується і у випадку порівняно високо розвинених форм спілкування між іншими живими істотами. Так, можна говорити про мову орієнтації бджіл, мову спілкування птахів, звірів (крики тривоги, заклику і загрози, різноманітні рухи, пози тощо).

Можливість переходу від одного способу подання інформації до іншого необхідно проілюструвати на конкретних прикладах. Подання однієї і тієї самої інформації за допомогою різних наборів символів та переходу від одного набору до іншого, наприклад від текстового пові­домлення до графічного тощо.

Важливим є розуміння того, від чого залежить подання інформації саме обраною мовою і в яких випадках одне і те саме повідомлення подається різними мовами.

Як правило, подання повідомлення добирається так, щоб його пе­редавання було якомога швидшим і надійнішим, а його опрацювання було якомога зручнішим для адресата. Тому часто до текстів додають уточнюючі малюнки, схеми, фотографії, і навпаки, до малюнків, схем, фотографій — пояснювальні тексти.

Важливо також, щоб повідомлення за можливості було коротшим, тобто його можна було якомога швидше прийняти і опрацювати, і, ра­зом з тим, за його допомогою можна було передати якомога більше ін­формації. До такого типу повідомлень відносяться, як правило, графічні образи з відповідними короткими текстовими поясненнями — геогра­фічні карти, схеми, креслення, таблиці, діаграми, спеціальні коди тощо.


З поняттям носіїв повідомлень учні зустрічаються протягом освоєн­ня всієї практичної частини шкільного курсу інформатики. При цьому доцільно описово ввести поняття носія повідомлень, звернути увагу учнів на існування довгоіснуючих і недовгоіснуючих носіїв повідомлень та окремо виділити носії, які використовуються при роботі з комп'ю­терною технікою.

Важливо, щоб учні розуміли, що виникнення поняття носія повідом­лень спричинилося необхідністю зберігати та передавати інформацію між людьми на відстані та через різні проміжки часу, навіть між дале­кими поколіннями людей. Необхідність передавання і зберігання пові­домлень виникла давно — відколи існують люди. Колись повідомлення зберігали на камінні — наскальні малюнки, клинописи тощо.

Учитель може побудувати мотивацію введення поняття носія пові­домлень таким чином.

Зростаючі потоки повідомлень, необхідність зберігання їх у великих обсягах сприяли розробці і застосуванню носіїв повідомлень, що забез­печують можливість довготривалого їх зберігання в досить компактній формі. Носій — фізичне середовище, в якому зберігаються повідомлення. Прикладами носіїв для тривалого зберігання повідомлень можуть бути: камінь, дерев'яна чи металева поверхня, папір, фото- і кіноплівка, магнітна, аудіо та відеоплівка, магнітні та оптичні диски тощо.

Особливе значення має подання повідомлень на довгоіснуючих носіях. Таке подання називають письмом. Прикладом може бути послі­довність друкованих чи рукописних знаків, що сприймаються зором, письмо, що сприймається на дотик сліпими. Фіксація зображень, наприклад в кіно, також є письмом. Листи і газети — один із найдавні­ших прикладів передавання інформації через записи на довгоіснуючих носіях. Сьогодні, крім паперових та інших поверхонь, для подання повідомлень використовують магнітні плівки і диски, світловідбиваючі поверхні (лазерні диски), електронні схеми та інші пристрої.

Прикладами повідомлень на недовгоіснуючих носіях є повідомлен­ня, що передаються телефоном, жестами.

Носії інформації можна розрізняти не тільки за матеріалом, із якого вони виготовлені, а й за способом їх виготовлення (наприклад, руко­писні, машинописні), за специфікою призначення (мікрофотокопії, креслення, книги для сліпих, надруковані шрифтом Брайля).

Для засвоєння поняття носія повідомлень доцільно запропонувати вправи на визначення носія повідомлень при різних способах їх подання, передавання і зберігання: задача з математики, картина, опера, радіопередача, телевізійна передача, аромат квітки, смак лимону тощо. Слід мати на увазі, що поняття носія повідомлень є важким для учнів, особливо, якщо мається на увазі не матеріальний предмет, а наприклад, хвиля (електромагнітна, акустична), стан речовини тощо.


Оскільки немає відповіді на запитання про те, що таке інформа­ція, то й запитання про кількість інформації (багато інформації, мало інформації) та одиниці вимірювання інформації слід визнати неко­ректними.

Питання вимірювання інформації викликає дискусії серед методис­тів, учителів. Багато авторів підручників з інформатики пропонують вводити поняття кількості інформації через біти і байти, забуваючи, що, по суті, мова йде про довжину двійкового коду повідомлення, а не про кількість інформації, яку несе таке повідомлення.

Для з'ясування цих питань доцільно розглянути приклади на зразок поданих:

1.        Чи містить книжка, яка довго була у користуванні, стільки ж інформації, скільки така сама нова?

2.        Чи несе кам'яна брила масою 3 т для археологів стільки ж інфор­мації, скільки її якісний фотознімок у журналі?

3.        Коли радіостанція передає останні новини, то чи одну й ту саму інформацію одержують усі люди, які слухають радіопередачу?

4.        Чи завжди на магнітній дискеті зберігається однакова кількість інформації, якщо відомо, що на дискеті завжди зберігається двій­ковий код завдовжки   1,44 мегабайт, який визначає місткість (ємність) дискети?

5.        Чи однакова кількість інформації зберігається в книжці? в пачці з 10 таких книжок? в пачці із 100 книжок?

6.        Якщо один і той самий текст записати підряд 6 разів, чи збіль­шиться в 6 разів при цьому кількість інформації в такому пові­домленні?

7.        Чи залежить кількість інформації в слові від того, в якому поряд­ку розташовані літери (наприклад, в словах кумач і чумак)?

8.        Чи залежить кількість інформації в реченні від того, в якому порядку розташовані слова?

9.        Після архівування повідомлень, довжина двійкового коду пові­домлення  суттєво  зменшується.  Чи  зменшується  при  цьому кількість інформації, яку несе код повідомлення?

10.     Яку інформацію несе повідомлення «Нам з ним повезло»? Про що тут ідеться?

Аналізуючи такі приклади, можна зробити висновок, що потужність радіосигналу, вага носія повідомлення і подібні їх характеристики не можуть служити оцінкою інформації, яка переноситься за допомогою сигналів.

Наприклад, довжину текстового повідомлення природно вимірю­вати кількістю літер, довжину повідомлення, що передається за до­помогою двох знаків «крапка» і «тире» (азбука Морзе) — кількістю таких знаків у повідомленні і т. д. Так у повідомлені «коса» — 4 літери, але яку саме інформацію несе таке повідомлення, не завжди зрозуміло.



При зберіганні на носіях повідомлення займає певне місце. Саме на це необхідно звернути увагу учнів. Тому цілком коректним є питання про величину (кількість знаків, довжину тексту, площу графічного зображення тощо) повідомлення та відповідні одиниці вимірювання.

Під час роботи з комп'ютером одиниці вимірювання ємності запа­м'ятовуючих пристроїв (тобто одиниці вимірювання довжини двійко­вого коду) прийнято називати словами біт, байт, Кб, Мб, Гб, Тб тощо і за їх допомогою порівнювати, який обсяг в запам'ятовуючих при­строях займають повідомлення. При цьому можна повідомити учням, що байт — це довжина повідомлення на електронному носієві, яке міс­тить лише одну літеру чи інший знак, які використовують при поданні звичайних текстів. Кілобайт (Кб) — це довжина повідомлення близько 1000 літер, мегабайт (Мб) — близько 1 000 000 літер. Учителю доцільно навести приклади, за допомогою яких учні зможуть з'ясувати, що в одному і тому самому за обсягом запам'ятовуючому пристрої можуть зберігатися різні за типом повідомлення.

Наприклад, в 1000 Мб можна розмістити:

    50 000 сторінок тексту;

     150 кольорових слайдів високої якості;

     1,5-годинний аудіозапис промови політичного діяча;

     10-хвилинний стереомузичний фрагмент, записаний на CD;

     15-секундний фільм високої якості запису;

    протоколи операцій з банківськими розрахунками за 1000 років.

Крім того, необхідно пояснити учням, що інформація може оціню­ватися людьми з різних точок зору — за змістом, за важливістю. Тут необхідно дати уявлення про те, що інформація, яку несе повідомлення, залежить від того, як буде аналізуватися повідомлення і як на основі такого аналізу буде синтезуватися нова інформація. З одного й того самого повідомлення, одного і того ж запису, малюнка, із аналізу од­ного і того самого предмета, явища різні люди можуть зробити зовсім різні висновки (різний аналіз), тобто одержати різну інформацію, про­водячи синтез результуючої інформації за різними правилами, залежно від того, на базі якої інформації виконується аналіз вхідної та синтез нової інформації.

Слід зазначити, що довжина повідомлення, яку можна визначити тривалістю його передавання чи приймання, чи кількістю знаків, які воно містить, чи ще якимось чином, нічого не говорить про те, багато чи мало корисної інформації несе повідомлення, чи воно несе лише шум. Іноді повідомлення, що передається за допомогою лише одного знака, може нести набагато більше корисної інформації, ніж інше пові­домлення, що передається за допомогою великої кількості знаків.

Наприклад, важко сказати, яке з трьох повідомлень «ж-ж-ж-ж», «ж-ж-ж-ж-ж-ж», «ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж» несе більше інформації і якої саме. Неясно також, яку інформацію несуть повідомлення 2*2=5, 2+2=10.

Якщо повідомлення надто довге і містить велику кількість знаків, воно може бути не сприйнятим, а інформація, яку воно несе, найімовір­ніше стане шумом.

Наприклад, якщо одразу намагатися викласти велику кількість фактів, то очевидним буде прохання «Не поспішайте і розповідайте все по порядку з самого початку».

Якщо одразу прочитати весь підручник з математики, то швидше за все при цьому буде здобуто набагато менше корисної інформації, ніж під час поступового його вивчення.

З іншого боку, не всяке повідомлення доцільно і можливо ділити на частини і не на довільні частини можна ділити повідомлення. Залежно від того, на які частини буде поділене повідомлення, воно може набути зовсім різних тлумачень. Наприклад, слова із вірша Тараса Григоровича Шевченка

«Тут пана немає,

Усі ми однако на волі жили!»

як єдине ціле мають зміст, що значно відрізнявся б від змісту роз'єд­наних частин.

Аналогічно слова із вірша «Жорна» Василя Симоненка «Каміння клацало зубами в жорнах» як єдине ціле справляють враження від­мінне від того, яке було б, коли б слова подати відокремленими одне від одного.

Аналогічно відокремленим одне від одного словам «козацька чайка», «чумацький шлях», «морський язик» буде надано зовсім іншого тлумачення, ніж вказаним словосполученням.

 

Нарешті, одні і ті самі слова чи сполучення слів можуть мати різні значення. Наприклад, слова «виглядати», «замок», «журавель», «час» можуть набувати зовсім різних значень залежно від контексту.

Для закріплення понять інформації, повідомлення, шуму, мови, носіїв інформації, подання та вимірювання інформації можна запропо­нувати виконати учням вправи та відповісти на запитання:

1.        Що означає повідомлення у вигляді чобота, вивішеного над дверима крамниці?

2.        Якщо над яром вигукнути слово «луна» і у відповідь почути відлуння — слово «луна», чи одержується при цьому якесь повідомлення? Якщо так, то яке? Про що?

3.        Чи  однакову  інформацію несуть  повідомлення  «+»  і  «знак додавання»?

4.        Чи однаково сприймають різні люди одне і те саме повідом­лення? Наведіть приклади.

5.        Наведіть приклади, коли повідомлення має різний зміст залежно від того, які властивості об'єкта, про який повідомляється, цікав­лять людину.

6.        Наведіть приклади повідомлень, команд, вимог, правил, законів, які повинні різними людьми за різних обставин тлумачитись однаково.

7.        Наведіть приклади повідомлень, зрозумілих тільки якійсь лю­дині, групі людей.

8.        Наведіть приклади, коли інформація перетворюється на шум, та навпаки — шум перетворюється на інформацію.

9.        Наведіть приклади різних мов, за допомогою яких можна подати повідомлення для різних людей.

10.     Чи існують мови для подання повідомлень через тварин? Наве­діть приклади.

11.     Чи існують мови для подання інформації через якийсь автомат? Наведіть приклади.

12.     Чи можна повідомлення передавати за допомогою технічних пристроїв? Наведіть приклади.

13.     Чи несе для вас інформацію фільм, який не вдалося переглянути?

14.     Чи є носієм інформації вакуум?

Учні повинні засвоїти поняття про різні види інформації. Одна із чинних класифікацій видів інформації відображена на схемі.

Інформацію можна класифікувати різними способами, і різні науки роблять це по-різному. Наприклад, у філософії розрізняють інформацію об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна інформація відображає явища природи та людського суспільства. Суб'єктивна інформація створю­ється людиною та відображає її бачення навколишнього світу.

Для криміналістики, науки, медицини, економіки суттєво, що інформація буває повною і неповною, істинною і хибною, вірогідною і невірогідною, вчасною і невчасною. Юристи розглядають інформацію як факти. Фізики розглядають інформацію як послідовність сигналів. Лінгвістика вивчає методи кодування і подання інформації мовними засобами.

У різних науках питання, пов'язані з інформацією, вивчаються з різних точок зору. Для інформатики основними є питання про пошук, зберігання, опрацювання, подання, передавання інформації (точніше, повідомлень).


В інформатиці та фізиці розрізняють сигнали неперервні і дискрет­ні (аналогові і цифрові). Людина звикла мати справу з аналоговою інформацією, що подається за допомогою аналогових сигналів, а обчис­лювальна техніка в основному працює з цифровою інформацією, що подається за допомогою дискретних сигналів.

Різноманітну інформацію із навколишнього середовища людина одержує через органи чуття: слух, зір, смак, нюх, дотик.

Світло, звук і тепло — це енергетичні сигнали, а смак і запах — це результат впливу хімічних сполук, в основі яких лежить енергетична природа. Наприклад, температура повітря, води, металу може змінюва­тися в певних межах неперервно і повідомлення про неї за допомогою термометра є неперервним сигналом, показання якого можуть набувати будь-яких значень між найменшим можливим і найбільшим можливим. Розміри зелених листків на одному дереві, висота звуків можуть змі­нюватись неперервно. Якщо ж діапазон (множину) можливих значень неперервного сигналу поділити на деякі інтервали і за показання термо­метра вважати лише, наприклад, нижні межі таких інтервалів, тоді повідомлення передаються за допомогою дискретної множини значень сигналу. Тобто, якщо різні кольори передавати за допомогою певних комбінацій цифр — номерів основних кольорів веселки, а різні звуки — за допомогою нот, то в такий спосіб аналоговий сигнал наближено можна подати за допомогою цифрового.

Музика, коли ми її слухаємо, передається за допомогою аналогових сигналів, але якщо її записати нотами, то за допомогою дискретних сигналів, оскільки всі ноти можна перенумерувати за допомогою дис­кретної множини чисел.

Відмінність між аналоговими та цифровими повідомленнями, перш за все, полягає в тому, що аналогові повідомлення — неперервні, а циф­рові — дискретні. Якщо сигнал неперервний, то між будь-якими двома значеннями аналогового сигналу існують і інші його значення, тоді як між двома найближчими значеннями дискретного сигналу інших зна­чень цього сигналу не існує.

Точніше, сигнал називається неперервним, якщо множина його значень неперервна, тобто якщо в як завгодно малому околі будь-якої точки такої множини знайдуться інші точки цієї множини; сигнал нази­вається дискретним, якщо множина його значень дискретна, тобто така, що для будь-якої точки такої множини знайдеться окіл (інтервал) ненульового радіуса (довжини), який містить цю точку і не містить жодної іншої точки.

Природа органів чуття людини така, що вони можуть сприймати аналогові сигнали. Багато пристроїв, які створені людиною, також призначені для вимірювання значень аналогових сигналів.

Телевізор — це аналоговий пристрій. Телевізор містить кінескоп, промінь якого неперервно переміщується по екрану. Чим сильніший промінь, тим яскравіше світить точка, в яку він потрапляє. Зміна сві­тіння точок проходить плавно і неперервно.

Монітор комп'ютера також схожий на телевізор, однак це пристрій цифровий. У ньому яскравість променя змінюється не плавно, а стриб­ками (дискретно). Промінь або є, або його немає. Якщо він є, то видно яскраву точку (білу чи кольорову). Якщо немає, видно чорну точку. Тому зображення на екрані монітора більш чітке, ніж на екрані телевізора.

Програвач грамплатівок — аналоговий пристрій. Чим більша висо­та нерівностей на звуковій доріжці, тим голосніше звучить звук, чим частіші нерівності, тим вищий звук.

Телефон — також аналоговий пристрій. Чим голосніше ми говоримо в трубку, тим вища сила струму, який проходить дротами, тим голос­ніший звук, який чує співрозмовник.

До цифрових пристроїв належать персональні комп'ютери — вони працюють із записами, що подаються в цифровій формі, через дискре­тні сигнали. Цифровими також є музичні програвачі лазерних компакт-дисків, тому музичні записи на компакт-дисках можна відтворювати на комп'ютері. Як правило, при поданні повідомлень в комп'ютері вико­ристовують лише два значення відповідних сигналів, тому такі сигнали називають двійковими, а послідовності значень таких сигналів, за допомогою яких подають повідомлення, називають двійковими кодами повідомлень.


Важливо, щоб учні розуміли, що, крім сприймання інформації за допомогою органів чуття при безпосередньому контакті з об'єктами зовнішнього світу, людина може зберігати, опрацьовувати інформацію, в результаті одержувати нові знання, нову інформацію і передавати її іншим людям за допомогою повідомлень. При цьому особливо важ­ливо, щоб інформація, яку несуть повідомлення, сприяла прийманню на її основі правильних рішень, вона повинна характеризуватися таки­ми властивостями, як вірогідність, повнота, актуальність, корисність, зрозумілість.

Практика свідчить, що обговорення теми «Властивості інформації» проходить зацікавлено і викликає жвавий інтерес учнів, якщо вчитель використовує під час пояснення частково-пошуковий метод на базі нетривіальних прикладів із життя.

Наведемо приклади пояснення властивостей інформації вчителем.

Однією із найважливіших властивостей повідомлень є їх вірогід­ність. Повідомлення вважається вірогідним, якщо воно не суперечить реальній дійсності, правильно її пояснює і підтверджується нею.

Так, наприклад, довгий час вважалося, що у центрі Всесвіту знахо­диться Земля, а Сонце обертається навколо Землі (геоцентрична модель всесвіту К. Птоломея). Однак така модель Всесвіту не узгоджувалася зі спостереженнями астрономів. У 1543 р. польський астроном М. Копернік на підставі аналізу результатів значної кількості спостережень довів помилковість геоцентричної моделі світу та вірогідність геліоцентрич­ної моделі, яка слугує науці і сьогодні.

Для підвищення надійності і вірогідності повідомлень та інфор­мації, яку вони несуть, їх дублюють, передають різними способами і у різних формах подання, перевіряють, звертаючись до різних джерел, дослідів, підтверджень через непрямі свідчення.

При цьому для того, щоб зробити правильні висновки (здобути інформацію, що має практичну цінність), набір повідомлень (показ­ників, характеристик, ознак) повинен бути достатнім, тобто якомога повнішим і вичерпним, з одного боку, а з іншого — містити якомога менше надлишкових, необов'язкових повідомлень (фактів, ознак, про­явів досліджуваного явища), тобто шуму, оскільки такий шум може призвести до неправильних висновків і прийняття на їх основі непра­вильних рішень.

Наприклад, якщо необхідно встановити про яку тварину йде мова, якщо сказано лише, що тварина ловить мишей, то для однозначного висновку наявних повідомлень явно недостатньо, оскільки мишей ловить і кішка, і лисиця, і їжак. Якщо ж додати, що тваринка має чотири лапи, ніс, очі, вуха, зуби, то таке додаткове повідомлення швидше за все несе лише шум.

Повідомлення, яке несе певну інформацію, має бути своєчасним, щоб інформація мала практичну цінність. Одне і те саме повідомлення «О 17.00 мультфільм «Як козаки куліш варили», одержане о 16-й год, несе зовсім іншу інформацію, ніж отримане о 18-й год.

Якщо людині розповідають щось, до сприймання чого вона ще не готова, наприклад звертаються англійською мовою раніше, ніж людина вивчила цю мову, то ця людина з почутого повідомлення винесе зовсім іншу інформацію (повідомлення є для такої людини незрозумілим), ніж це було б, коли б людина попередньо вивчила англійську мову.

Слід пам'ятати, що надто велика кількість повідомлень чи їх невчас­ність так само обеззброює людину, як і відсутність повідомлень.

Для прийняття правильних рішень повідомлення повинно бути повним. Зайві (надлишкові) повідомлення (зайва інформація, тобто шум) відволікають увагу і заважають швидко і вчасно знайти пра­вильне рішення і навіть можуть призвести до неправильних висновків і прийняття на їх основі неправильних рішень. Неповнота ж повідом­лень так само може призвести або до неправильних висновків, або до їх невчасності, оскільки доведеться втрачати час на пошуки уточнюючої інформації.

Наприклад, у різноманітних змаганнях намагаються дезінформу­вати суперника, надаючи з одного боку неповну інформацію про об'єкт, що його цікавить, а з іншого — багато сторонніх, схожих на правдиві, повідомлень, які навмисне організовано так, щоб суперник зробив неправильні висновки і прийняв на їх основі рішення, вигідні протилежній стороні. Так організовану інформацію, призначену для спантеличування суперника, називають дезінформацією.

Об'єктивну інформацію можна одержувати за допомогою нормально працюючих датчиків, вимірювальних приладів. Повідомлення об'єк­тивне, якщо воно не залежить від судження будь-кого.


Для систематизації знань зручно скористатися таблицею 1.1, в якій вказані властивості інформації та їх тлумачення.

Таблиця 1.1

Властивості повідомлень

Тлумачення властивостей

Об'єктивність повідомлення

Інформація об'єктивна, якщо вона не залежить від суд­жень будь-кого

Вірогідність повідомлення

Повідомлення вірогідне, якщо інформація, яку воно несе, відповідає істинному стану речей

Повнота повідомлення

Повідомлення повне, якщо його достатньо для виведення правильних висновків і прийняття правильних рішень

Актуальність (своєчас­ність) повідомлення

Повідомлення актуальне (своєчасне), якщо воно важливе в даний момент часу

Корисність (практична цінність) повідомлення

Корисність повідомлень оцінюється за тими завданнями, які можна розв'язати з їх використанням

Зрозумілість повідомлення

Повідомлення зрозуміле, якщо при його сприйманні не виникає потреби у додаткових повідомленнях (не виникає запитань)

 

   Не слід робити спроби дати учням найбільш повні та загальні відо­мості про властивості інформації. Необхідно чітко виділити та розме­жувати лише ті сторони цього поняття, на які буде спиратися подальше подання матеріалу, і які будуть використовуватися учнями в їх практич­ній діяльності.

Після пояснення властивостей інформації вчитель може запропону­вати в наступних прикладах визначити властивості інформації, яка в них зустрічається:

1.   Ви одержали пояснення щодо розв'язування деякої математичної задачі, але описане незнайомою мовою.

2.   Наступного дня комісія вивісила на дошці оголошень правильні розв'язання задач.

3.   Один перський цар, збираючись завоювати сусідню державу, звернувся до мудреця: «Що відбудеться, якщо я із своїм військом переправлюся через річку на кордоні держави?» Мудрець відпо­вів: «Повелителю, ти зруйнуєш велике царство». Задовольнив­шись таким прогнозом, завойовник переправився зі своїм вій­ськом через річку і був розгромлений військом суперників. У гніві він звинуватив мудреця в брехні, на що мудрець відповів: «Царю, а хіба твоє царство не було великим?».

4.   Наведіть приклади, коли на основі неповного повідомлення можна прийняти неправильне рішення. Наведіть такі приклади з історії.

5.   Яку властивість повідомлення характеризує «зіпсований» теле­фон, чутки, мисливські легенди?

6.   Наведіть приклади несвоєчасних повідомлень.

7.   Наведіть приклади неповних повідомлень.

8.   Наведіть приклади:

§          вірогідного, але необ'єктивного повідомлення;

§          об'єктивного, але невірогідного повідомлення;

§          повного, вірогідного, але некорисного повідомлення;

§          несвоєчасного повідомлення;

§          своєчасного, але незрозумілого повідомлення.

9.   Як можна тлумачити приказки:

На злодієві шапка горить. Пече рака.

Любиш кататися, люби і саночки возити? Які властивості повідомлень тут проявляються?

10.                             Які методи пошуку інформації використовував Шерлок Холмс у своїй роботі?

Матеріал про властивості інформації носить ознайомлювальний характер, тому не слід вимагати від учнів знання розгорнутих і фор­мальних означень, проте слід максимально спиратися на життєвий досвід учнів, їх інтуїцію.

Особливе місце у вивченні поняття інформація відіграють питання про інформаційні процеси. Основними інформаційними процесами є: пошук — збирання — зберігання — передавання — опрацювання — використання — захист інформації.

Приймаючи повідомлення, людина фіксує його в свідомості, не обов'язково заглиблюючись у його зміст, і таким чином не обов'язково одержуючи інформацію, яку несе повідомлення.

При цьому повідомлення поступають у вигляді деяких сигналів чи послідовностей сигналів, які сприймаються органами чуття людини (зір, слух, на дотик).

Сигнали — це умовні знаки, за допомогою яких звертають на щось увагу, повідомляють, передають розпорядження або проводять пере­говори, тобто передають повідомлення. Для подання сигналів (зокрема і на далекі відстані) використовують найрізноманітніші сигнальні засоби — світлові та звукові джерела (дорожні знаки, петарди, прожек­тори, радіомаяки, світлофори, димові шашки, прапорці, гудки, дзвінки, сирени, дзвони, ракети, сигнальні лампи, повідомлення голосом, по радіо, написи, тексти, плакати тощо).

Слід зауважити, що повідомлення не вважається прийнятим, якщо воно нанесене на деякий носій повідомлень, але відповідні сигнали не сприйняті органами чуття людини. Наприклад, якщо телеграфний апа­рат видрукував телеграму, але ніхто не звернув уваги на факт існування телеграми, то телеграму не можна вважати прийнятою.

Для передавання повідомлень люди здавна використовують різнома­нітні способи і засоби — сторожові вишки, сигнальні вогні, гінців, сплавляння носіїв повідомлень за течією рік.

В історію людства ввійшов подвиг грецького воїна, пов'язаний з передаванням повідомлення. 490 р. до н.е. після перемоги грецького війська над персами біля поселення Марафон, що знаходиться на від­далі 40 км. від Афін, до столиці відправили воїна, щоб передати повідомлення про перемогу. Воїн пробіг без відпочинку всю віддаль від Марафону до Афін. Прибігши до столиці, він вигукнув «Ми пере­могли» і впав мертвий. На честь цього подвигу і нині на Олімпійських іграх проводяться змагання з марафонського бігу.

Сьогодні повідомлення письмові, звукові, візуальні передають за допомогою сучасних засобів телекомунікацій (віддаленого зв'язку) — телеграфних апаратів, телефонного, радіо та супутникового зв'язку на будь-які віддалі.

Опрацювання повідомлень необхідне для виявлення інформації, яку вони несуть. При цьому повідомлення є інформаційними моделями процесів і явищ, описаних у повідомленнях. Слово «модель» означає образ, зразок, замінник, опис. Різні типи моделей часто використовують для опису та вивчення тих чи інших характеристик об'єктів навколиш­нього світу. Наприклад, глобус є моделлю земної кулі, географічна карта є моделлю деякої частини земної поверхні, відтворення в уяві перебігу подій, що вже відбулися — уявна модель перебігу подій, іграшковий автомобіль чи літачок — моделі справжніх автомобіля чи літака, опис якогось явища природи є описовою моделлю цього явища.


Вивчаючи різноманітні повідомлення, перевіряючи на їх основі можливі припущення, тобто здійснюючи аналіз повідомлень, з наявних повідомлень виводять різні твердження та їх обґрунтування, висновки, узагальнення, тобто здобувають інформацію, подаючи результати у вигляді нових повідомлень, нових правил, тверджень, виявлених за­кономірностей, здійснюючи таким чином синтез нових знань, нової інформації.

Для зберігання великих масивів повідомлень їх наносять на довго-існуючі носії (папір, дерев'яні, металеві і інші поверхні, кінострічки, магнітні стрічки і диски, лазерні диски). При цьому повідомлення відповідним чином впорядковують — за галузями знань (математика, історія, література, мистецтвознавство тощо), за мовами подання (англійська, іспанська, російська, українська), за алфавітом стосовно ключових слів (довідники, словники, енциклопедії), за типами повідом­лень і носіїв (для книжок — бібліотеки, для документів — архіви, для кінострічок — фільмотеки, для картин — картинні галереї, для історич­них пам'яток — музеї, для відеофільмів — відеотеки, для рідкісних чи особливо цінних документів і речей — спеціальні сховища).

Збирання повідомлень не є самоціллю. Щоб інформацію, яку несуть повідомлення, можна було використовувати, причому багатократно, їх необхідно зберігати.

Спосіб зберігання повідомлень залежить від їх носіїв. Сховища повідомлень можуть бути різноманітні:

    бібліотеки, відеотеки, фонотеки, архіви, патенти, бюро, музеї, картинні галереї;

    комп'ютерні сховища — бази і банки даних, інформаційно-пошу­кові системи, електронні енциклопедії, медіатеки.

Інформаційно-довідкова система — це сховище інформації, яке включає засоби введення, зберігання, захисту, пошуку і подання повідомлень.

Однією з найважливіших операцій з повідомленнями є пошук пові­домлень серед наявних, що містять принаймні якусь інформацію про ті чи інші явища, об'єкти, процеси. Пошук необхідних повідомлень невід­дільний від опрацювання наявних. Такий пошук здійснюється в довід­никах, енциклопедіях, архівах, словниках, журналах, книжках та інших засобах зберігання повідомлень за деякими ключовими словами. Це може бути назва твору, прізвище автора, коротка анотація до твору чи деякі слова з анотації. Разом з тим, знайти потрібне повідомлення серед величезної маси різноманітних повідомлень буває досить нелегко і без спеціальних засобів пошуку часто неможливо.

Існують ручні та автоматизовані методи пошуку інформації в сховищах.

Для пошуку і збирання повідомлень, що несуть потрібну інформа­цію, використовують різноманітні засоби і методи:

§          опитування;

§          спостереження, досліди;

§          експериментування (випробування);

§          анкетування;

§          консультації з фахівцями з питань, що вивчаються;

§          читання відповідної літератури;

§          перегляд відео, телепрограм;

§          робота в бібліотеках, архівах;

§          запити до інформаційно-довідкових систем.

Під час пошуку інформації основним є чітке усвідомлення, що потрібно шукати.

Наприклад, щоб встановити правильний діагноз захворювання, хворого опитують, оглядають, прослуховують, роблять різні аналізи і дослідження (вимірюють тиск, пульс, знімають кардіограму, томо­граму, зондують тощо).

Сучасний світ взаємозалежний, взаємозв'язаний. Неправильне чи зловмисне використання інформації в системах управління, зв'язку, ви­робничих та суспільних процесах може призвести до аварій, військових конфліктів, дезорганізації діяльності наукових центрів і лабораторій, краху банків і виробничих підприємств, соціальних криз тощо. Тому інформацію необхідно захищати від спотворювання, втрати, несанкціо­нованого доступу, зловмисного використання.

Розвиток промислового виробництва призвів до появи великої кіль­кості нових знань. Разом з тим виникла необхідність частину таких знань приховувати від конкурентів, захищати їх. Інформація сьогодні стала продуктом і товаром, який можна купувати, продавати, обмінювати.

Захистом інформації називають забезпечення неможливості:

§          доступу до інформації сторонніх осіб (несанкціонований, неле­гальний доступ);

§          незумисного або недозволеного використання, зміни чи руйну­вання інформації.


Будь-яка робота із записами потребує їх кодування. Як правило, повідомлення зберігаються у вигляді кодів. Кодування повідомлень — це подання їх за допомогою деякої послідовності знаків. Кодування — спо­сіб зберігання і передавання повідомлень, форма подання їх на носієві.

 Одне і те саме повідомлення можна кодувати по-різному.

 Однією з систем кодування є азбука. Можна кодувати і звуки. Одні­єю з таких систем кодування є ноти. Зберігати можна не тільки тексто­ву та звукову інформацію. У вигляді кодів зберігаються і зображення.

Якщо розглянути газетний малюнок через збільшувальне скло, то можна побачити, що він складається із світлих і темних точок. Коор­динати кожної точки можна запам'ятати у вигляді чисел. Колір кожної точки також можна запам'ятати у вигляді числа. Такі числа можна зберігати в пам'яті комп'ютера та передавати на будь-які відстані.

Для подання та опрацювання повідомлень у комп'ютері використо­вують двійкові коди, що подаються за допомогою лише двох символів — 0 i l, оскільки пристрої комп'ютера побудовані на елементах, що мають два стійких стани (які позначають через 0 та 1). Це дозволяє технічно реалізувати збереження і опрацювання повідомлень за допомогою комп'ютера.

Біт (англ. bit — двійкова одиниця) — найменша довжина двійко­вого коду (один двійковий розряд). Байт — це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових розрядів у байті до­рівнює 28=256. Для кодування різних символів та для їх зберігання в запам'ятовуючих пристроях комп'ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією — ASCII (англ. American Standard Code for Information Interchange), який являє собою стандартну таблицю кодування знаків.

Одне і те саме повідомлення можна закодувати різними способами, тобто виразити різними мовами. За всю історію існування, люди ство­рили багато різних мов кодування:

    розмовні мови;

    мова міміки і жестів;

    мова малюнків та креслень;

    мова науки (математичні, хімічні, біологічні й інші символи та формули);

    мова мистецтва (музики, живопису, скульптури);

    спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для незрячих).


Питання опрацювання інформації є одним із основних для учнів. Важливо, щоб учні розуміли, що люди в своїй діяльності постійно зустрічаються з необхідністю опрацьовувати деяку інформацію. Чита­ючи книжку, розглядаючи предмети, людина опрацьовує, запам'ятовує, накопичує інформацію. Поштою, телефоном, по радіо та за допомогою інших засобів зв'язку люди обмінюються інформацією — передають якусь інформацію й одержують іншу. Розв'язуючи задачі, аналізуючи явища, люди опрацьовують інформацію: вхідні знання (умови задач) перетворюються на нові знання (розв'язки задач). Ніщо живе не може існувати та розвиватися, не зберігаючи свого генетичного коду, не сприймаючи інформацію від навколишнього середовища через органи чуття і не переробляючи її за допомогою нервової системи.

Проте мало навчитися зберігати інформацію, необхідно її опрацьо­вувати, здобувати нову інформацію та передавати її.

Зібравши інформацію за допомогою різних засобів, людина береться за її опрацювання і перетворення.

Одним із найефективніших сучасних засобів опрацювання пові­домлень є комп'ютер. За допомогою комп'ютера вхідні повідомлення опрацьовуються за певними правилами, які складаються користувачем. Застосування комп'ютера як інструмента для роботи з інформацією багатогранні та різноманітні. Його використання дозволяє працювати не тільки з відомими моделями об'єктів, а й допомагає їх вдосконалю­вати, а також створювати нові моделі об'єктів, що вивчаються в різно­манітних галузях людської діяльності.

Опрацювання повідомлень у комп'ютері здійснюється за строгими формальними правилами.

Можливості автоматичного опрацювання повідомлень базується на тому, що опрацювання повідомлень не завжди передбачає їх осмислення.

Так учні підводяться до поняття вхідних, вихідних і внутрішніх (проміжних) повідомлень, до поняття опрацювання повідомлень за допомогою автоматів. Необхідно виділити два аспекти:

1.   Приймання, опрацювання, зберігання та передавання повідом­лень людиною.

2.   Приймання, опрацювання, зберігання та передавання повідом­лень комп'ютером.

Важливо, щоб учні розуміли, що на основі аналізу повідомлень, який здійснюється за певними правилами (останні також являють собою повідомлення про те, як слід аналізувати повідомлення, що над­ходять) людина створює (синтезує) нову інформацію, яка може бути подана в різній формі. Питання про загальні правила аналізу повідомлень та інформації, яку вони несуть, та синтезу на основі такого аналізу нової інформації є настільки ж складними, як і питання про те, що таке інформація. Тут необхідно тільки довести до свідомості учнів розумін­ня того, що деякі види повідомлень, що подаються в спеціальній формі за певними правилами, може опрацьовувати (перетворювати) комп'ютер. Однак повідомлення про правила опрацювання повідомлень ма­шині повинна наперед задати людина. Машина може працювати тіль­ки за вказівками людини та опрацьовувати тільки такі повідомлення, які людина подає у формі, прийнятній для введення до пристроїв маши­ни, які призначені для введення та зберігання повідомлень. Аналізувати наявну інформацію і синтезувати (творити) нову інформацію (тобто відкривати нові закони, властивості тощо) може тільки людина.

Питання про синтез нової інформації на основі наявної так само складні, як і закони мислення людини. Тут доцільно обговорити з учня­ми питання про те, чи може машина мислити та підвести їх до чіткого переконання, що машина мислити не може. Вона спроможна лише з великою швидкістю опрацьовувати (перетворювати) великі обсяги повідомлень за правилами, які задаються людиною. Тобто машина діє на основі інформації, яка заздалегідь введена людиною до запам'ято­вуючих пристроїв — «придумати» щось нове вона нездатна.


Форма входу
Пошук
Пошук на сайті
Освітні сайти
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Формуємо робочий настрій

Якщо ви збуджені, невпевнені в своїх силах або просто незібрані і не налаштовані на роботу, то вам не завадить послідовно прослухати ці п'ять композицій.

1. Робимо "музичний масаж" ваших емоцій.
2. Проводимо емоційне розслаблення.
3. Стабілізуємо спокійний стан.
4. Створюємо позитивні емоції.
5. Формуємо оптимістичний настрій.
Хороший настрій - запорука успіху.
Швидкість
Информер тИЦ и PR
Copyright MyCorp © 2023Зробити безкоштовний сайт з uCoz